Україна пам’ятає…Голодомор 1932-1933 років
Проскурняк Н.М.,
класний керівник,
спеціаліст вищої категорії,
викладач-методист
Україна пам’ятає…
Голодомор 1932-1933 років
(дистанційний урок мужності виховна справ)
Мета: виховувати здатність кожної людинина скорботу і пам’ять про мільйони загублених життів співвітчизників, виховувати патріотів своєї держави; ознайомити учнів з трагічнимминулим нашого народу; вчити здобувачів освіти бережно ставитися до історії своєї країни, розкривати її як білі, так і чорні сторінки; розвивати вміння аналізувати,виділяти головне, порівнювати, узагальнювати і систематизувати, формувати гнучкість, самостійність, критичність мислення.
Матеріально-технічне забезпечення: відеофільми «Спогади очевидців», «Голодомор 33-х», «Документальна фотовиставка», відеороли «Твоє вікно не залишиться порожнім», музичне забезпечення, мультимедійна презентація.
Місце проведення: платформа ZOOM
(Звучить тиха музика або спів псалмів, на її фоні слова класного керівника) перегляд фотодокументальної виставки «Вкрадене дитинство»
1. Вступне слово класного керівника
Із чорної далини чутно голоси очевидців про страшну трагедію, українського народу. Охоплюють спазмами болю душі живих. Та в цих голосах немає крику, немає розпачливої жалоби – є тихе, скорботне висповідання баченого, пережитого. Слова роками німіють – нема вже душевних сил для виплакування цього горя. Це горе – за межами болю. Люди не хотіли вірити, що це могли творити… люди. Приречені на голодну смерть вважали, що це чинить диявол, а воно ж було витвором комуністичної системи.
Ми не навчені забувати багатостраждальну історію свого народу. Нехай ця зала стане сьогодні храмом духовності, храмом скорботи, храмом пам’яті…
Ведучий
Ми хлібом-сіллю друзів зустрічали
Хай буде більше в світі нас, братів!
Хай в кожній хаті пахне короваєм,
Щоб люд ніколи хліба не просив
Візьму я в руки хліб духмяний,
Він незвичайний, він святий,
Ввібрав і пісню, й працю в себе,
Цей хліб рум’яний на столі.
Йому до ніг вклонитись треба,
Він – скарб найбільший на землі.
Ведучий 1
Хліб… Як багато сказано цими словами! Скільки затрачено сил, щоб на столі лежав духмяний хліб. Чи знаєте ви, як пахне життя? Давайте на хвильку відчуємо цей запах…
Це пахне хліб! Неповторний запах робить хліб живим, частиною душі кожного з нас.
Початком хліба є маленька зернина. Зернятко хліба нагадує дитину в сповитку. Немовлятко – це іскрина життя, джерельце життя у згорточку. Так і зернятко починає колос, безмежний хлібний лан.
Здавна хлібові надавали круглої форми, ототожнювали його з сонцем.
Якщо в домі пахне хлібом – тут злагода і щастя.
Якщо в державі колосяться хлібні поля – тут мир і достаток. Хліб – це честь, Хліб – це рука допомоги, Хліб – сила, могутність держави. Хліб – це святиня.
Ведучий 2
Хліб супроводжує найважливіші події в житті:
– при народженні дитини несуть хліб (на здоров’я);
– колись коли дитина йшла на навчання до дяка, батько ніс пучок різок, горщик каші та хлібину – на розум, на силу та здоров’я;
– на весіллі молодих зустрічають хлібом і сіллю;
– на місці, де мали будувати хату, сіяли пшеницю. Якщо добре сходила – значить добре місце;
– у нову хату входили тільки з паляницею (на достаток);
– добра невістка та, яка вдало пече хліб;
– Різдво – з кутею, Великдень – з паскою.
Як важко прожити людині без хліба!
Ведучий 1
Голодомори! Голодомори… Як важко прожити людині без хліба!
Не раз в Україні вершив свою чорну справу лютий голод, коли сім’я не мала чого їсти, не було ні крихти хліба, ні картоплини чи бурячка, ні морквинки, ні зернинки. Та навіть лободу на городах було всю з’їдено.
В народі кажуть як буде хліб, то буде й пісня.
Затихла в Україні ніжна і чарівна пісня, перестав лунати сміх, навіть посмішка зникла з людського обличчя. Рот кривавився від страшної муки від голоду. Люди пухли без їди і вмирали: старі і малі, бо не було хліба на такій родючій українській землі.
Чорний 1932-1933 рік. Українців хотіли винищити голодом. Цілими сім’ями, цілими селами вимирали, люди страшною, лютою і повільною смертю – від голоду
І ніякої думки більше не могло бути у головах людей, окрім як хліб. Ні про що тоді людина не може думати, ні мріяти, ні мислити – лише про хліб. Це була людська трагедія. Її назвали Голодомор.
Це був жахливий спосіб без війни, без вини знищити український народ.
Ведучий
Вічний монолог
Вам стане соромно колись за те,
Та я вже цього не побачу.
… А житечко моє – таке густе,
…А мамина рука – іще гаряча
Я ще не вмер…
Ще промінь в очі грає
В четвер мені пішов десятий рік,
Хіба в такому віці умирають?!
Ви тільки поверніть мене на бік
До вишеньки
В колиску ясночолу.
Я чую запах квітів. Я не вмер
А небо стрімко падає додолу
Тримайте хтось!
Хоча за коси верб…
Куди ж ви, гей, людоньки, куди?
Окраєць ласки…
Чи із печі диму?
Та ж скільки в тілі зайвої води!
… Не чує світ.
Усі проходять мимо…
Ведучий
Сиплються зорі і жито,
Вибите часу крильми,
скільки нас, браття, убито
За те, що українці ми,
Ми й досі якісь винуваті,
Мов кари всечасно ждемо,
Навіть у власній хаті
Хліб винувато їмо.
Ще з пам’яті Сталіна – ката
Змаліли, як ті горобці,
Неначе без квочки курчата
Шуліку ждемо назирці.
А мова наша козацька
Знана в далеких світах,
Вдома, я пісня жебрацька
Сором ганьбою лата
Класний керівник
На початку жовтня 1932 р. в Україні існувало понад 23 тисячі колгоспів, а з них тільки 1403 виконали заготівельний план. З метою забезпечення виконання плану у жовтні 1932 року до республіки було надіслано хлібозаготівельну комісію на чолі з Молотовим. Діяла вказівка: конфіскувати також не зернові харчові припаси селян, одержані з присадибних ділянок. Санкціонували масові обшуки, вилучення продовольства, аж до фруктової сушки.
Ведучий
Скорботна мати ішла поволі,
Туди, де зріло колосся в полі
Несла на грудях дитя, мов птаху,
Не стало сили, лягла край шляху.
Мов стебла, руки син простягає,
І хліба в мами усе благає,
Але благання свого пташати
Уже не чує стражденна мати –
Загасла тихо біля дитяти.
Проснися, нене, проснися, нене,
Дозріло жито твоє зелене!
Ведучий 2
Радянській Україні (у якій, на щастя, в цей час не була західна Україна) потрібно було виконати дуже великий план по заготівлі зерна, щоб показати перед іншими державами, що ми багата держава, що хлібом ми можемо забезпечити не тільки колишній Радянський Союз, а ще й капіталістичні держави.
Керівництво України добре знало, якщо не виконають наказ, то не минути їм такої страшної кари. Тих, котрі приховали зерно, щоб мати на посів, було страчено. Інші на догоду владі, забрали зерно із колгоспних комор, і усі їстівні продукти з селянських погребів, прирікаючи людей на голодну смерть.
Ведучий 1
Із розповідей очевидців тих подій: представники радянської влади ходили по хатах та забирали все: зерно, худобу. У 1932 був добрий урожай, але людям нічого не залишали. Люди вимушені були голодувати, ходили збирали гриби, ягоди, їли траву – варили її пекли з неї коржі. Люди їли товчену кору дерев, солому, щурів, котів, собак, потім перейшли на слимаків, жаб, кропиву. І вмирали від тяжких шлункових захворювань – люди пухли від голоду та помирали. Гинула худоба. Люди закопували її, а вночі розкопували та їли те м’ясо.
У Львові було проведено великі збори, щоб допомогти людям Великої України. Зібрано 1мільйон корців зерна.
У Львові було радянське консульство. Через кілька днів консул повідомив, що Москва не дає згоди на допомогу і не прийме її.
7 мільйонів жертв голодомору за 9 місяців, одна третя – діти. 40 млн. – жертви сталінських репресій.
У кінці 1932 на 1 грудня 2500 випадків людоїдства.
Невтішним був і той факт, що особливим розпорядженням заборонялось збирати колоски після зібраного врожаю. Такий вчинок теж карався смертю
Класний керівник (в образі неньки – України) (звучать тиха музика)
(Шепоче) Дітоньки мої, заждіть! Івани, Марії, Тараси! Стривайте! Куди ж ви? Як же я без вас?
(Голосніше) Прости, небо! Прости, земле! Простіть зорі! Всі сили земні і небесні, простіть муку і божевілля мого народу! Ту моторошну дику ніч, усі жахи, не бачені від створення світу, простіть!
(Тихо) Нема. Зотліли. Відлетіли ключами в небо.
Ведучий
Лихоліття
Защеміло від болю серденько:
Я не бачив, я чув лиш про те
Як своє немовля рідна ненька
У казан із водою кладе.
Кураєм натопила у хаті,
Щоб зварити останній обід.
– Наїстесь, мої дітоньки, нині,–
А сама побіліла, як лід.
– Смачно так ви ніколи не їли, –
І поставила борщ на столі.
Ледь сама за столом не зомліла:
– Їжте, їжте, хороші мої…
– Мамо, мамо, сідайте із нами!
– Я вже їла, – і втерла сльозу.
– Завтра вас до хрещеної мами
– Зранку в місто усіх відвезу.
Там хороше буде, я знаю,
Тільки вчіться у школі, як слід,
Татко, бачите он, помирає
Вам продовжувать батьківський рід.
Попоїли. Розморені спати
Полягали на лаві в кутку.
Вийшла з хати згорьована мати,
Закопала синочка в саду.
– Спи, сердешний. Тебе пом’янули
Братик твій і сестрички твої…
Тільки б люди той вчинок збагнули,
Тільки б люди простили її.
Подивилась сердешна на хату.
Чоловіка б іще поховать…
Тільки встати було вже не сила,
На могилу лягла помирать.
Класний керівник
Зі спогадів Марії Тростянської із села Стецівка
Доходило й до людоїдства. В нашому селі знають, як мати відкопала свою дитину і з’їла. А в одній сім’ї з’їли двох дітей. У Оксани Натальченко комісія від сільради знайшла посуд з вареним людським м’ясом. Так з горшками її і вели до сільради. Вбила п’ятнадцятирічного сина.
Ведучий 2
Скільки їх, дітей, загинуло мученицькою смертю? Сьогодні ніхто не назве справжньої цифри. Та їх смерть ще глибше підрізала родове коріння нації. А ті, хто мав тоді 7-12 років і чудом врятувався до кінця свого життя пронесуть тяжкі спомини, яких вже ніяк не витравити з їх пам’яті.
Помирало щодня – 25 тисяч людей. Щогодини – 1000 чоловік. Щохвилини – 17.
Класний керівник
Світ мав би розколотися надвоє, сонце мало б перестати світити, земля перевернутися – від того, що було на зелі. Але світ не розколовся, сонце сходить, а земля обертається. І з пам’яттю народу нічого не вдієш, вона зберігатиме правду. Правду про ті страшні роки, про ті страшні події. Це наша історія, і ми повинні знати і пам’ятати її.
Ведучий 1
Перегляньмо відеоролики зі спогадами очевидців подій, які відбулися на теренах України у часи голодомору.
Ведучий
На могилі жертв голодомору
Час пройшов, проминули літа,
Вже зітерлися у пам’яті нашій
Тих жахливих часів гіркота
І обличчя від голоду павших.
Сільський цвинтар, буяє бур’ян
На занедбаній братській могилі.
Ведучий
Невже в головах наших туман,
І розвіять його ми не в силі?
Але пам’ять не вмерла, жива.
Ось дідусь промовляє слова
Все згадав, а пройшло стільки років.
Хай стоїть на могилі цей хрест,
А на душах хай крига скресає,
Хоч один він поки на сто верст,
Хай на ньому свіча не згасає.
Класний керівник (запалює свічку)
Нехай кожен із нас торкнеться пам’яттю цього священного вогню, частинки вічного. А світло оцих свічок хай буде нашою даниною тим, хто навічно пішов від нас, хто заради торжества справедливості жертвував собою. Вони повинні жити в нашій пам’яті. Давайте пом’янемо усіх наших прародичів, які померли голодною смертю і у 20 роках і у 30 роках. Пам’яті мільйонів українських селян, які загинули у 1932-1933 роки присвячується ця хвилина мовчання.
Звучить пісня О. Білозір «Свіча» (відеокліп).
Хвилина мовчання (вмикається запис ритму метронома).
Класний керівник: Пройдуть роки, минуть десятиліття, а трагедія 1933 року все однохвилюватиме серця людей. І тих, кого вона зачепила своїм чорним крилом, і тих, хто народився після тих страшних років. Вона завжди буде об’єднувати всіх живих одним спогадом, одним сумом, однією надією.
Озиратися в минуле треба кожному. Треба осмислити власне минуле, зрозуміти його, бо історія повторюється. І коли люди не зроблять сьогодні висновків, то вони будуть ходити по колу.
Нині доля Батьківщини в руках Ваших батьків, завтра – у Ваших. Аби трагедії народу ніколи не повторилися необхідно, щоб Ваші руки були міцними, надійними, голови – світлими, а серця – благородними.
Перегляд відеоролика