Учитель-учителю


Рекомендації щодо порядку використання державної

символіки України

   Державна символіка покликана формувати громадянську гідність, патріотичні почуття і впевненість молоді у майбутньому своєї держави.

       Визначення та опис державних символів України подано у ст. 20 Конституції України ( 254к/96-вр ). Державна символіка встановлюється у загальнодоступному, естетично оформленому місці.

       Прапор – одна з офіційних емблем держави, яка символізує її суверенітет. Державний Прапор України являє собою синьо-жовте прямокутне полотнище з двох рівних за шириною, горизонтально розташованих смуг: верхньої синього кольору, нижньої – жовтого кольору, із співвідношенням ширини Прапора до його довжини 2:3.

       Обабіч Прапора розміщується малий Державний Герб України та текст Державного Гімну України. У куточку державної символіки доцільно розмістити також текст статті 20 Конституції України ( 254к/96-вр ).

Державна символіка в обов’язковому порядку застосовується при проведенні урочистих заходів (свято першого дзвоника, врученні атестатів, свідоцтв, дипломів тощо), державних і національних свят, при виконанні відповідних розпоряджень органів влади.

У всьому світі склалися певні правила використання Державного Прапора, на основні з яких ми звертаємо увагу:

       1. Державний Прапор ні перед ким не опускається вниз. Не  можна ним салютувати. Не можна схиляти його перед будь-якою особою чи предметом.

       2. Державний Прапор при вивішуванні серед інших прапорів має займати перше, найпочесніше місце. Він вивішується або вище за всі інші, або у фронті інших прапорів займає правий геральдичний бік.

       3. На зібраннях у приміщенні Державний Прапор розміщується на естакаді (подіумі) з правого боку від промовця; якщо Прапор виставляється з боку аудиторії, то займає правий бік фронтом до естради.

       4. В процесіях Державний Прапор треба нести попереду всіх інших прапорів або вправо від них.

       5. Не можна виставляти ушкодженого Прапора.

       6. При вивішуванні Державний Прапор не повинен торкатися землі, підлоги.

       7. На Державному Прапорі не можна розміщувати предмети, емблеми, прикраси.

       8. Державний Прапор ніколи і ніде не можна використовувати як прикрасу чи декорацію. З цією метою можна використовувати барви Державного Прапора, і то лише у випадку державних чи національних свят, при державних урочистостях тощо.

       9. Зображення Державного Прапора не можна використовувати на рекламах, оголошеннях, заставках.

       10. Державний Прапор (стяг), спущений на пів древка (півщогля), означає жалобу.

       Церемоніал внесення Державного Прапора України з місця його постійного зберігання здійснюється групою прапороносців. Прапороносці проходять інструктаж щодо правил поведінки під час церемоніалу. Бажано, щоб члени групи прапороносців були одягнені у відповідну форму. В навчальному закладі може бути кілька груп прапороносців.

       Внесення і винос Державного Прапора повинні відбуватися за певними правилами. Якщо Державний Прапор вносять на древку, його несе прапороносець в супроводі двох асистентів. В разі внесення полотнища, його несуть чотири прапороносці широкою стороною вперед, тримаючи за кути так, щоб верхня частина (синє полотнище) була злегка піднята. Чіткість, злагодженість, краса цієї церемонії мають глибокий емоційний вплив на виховання учнівської та студентської молоді як громадян своєї держави. Внесення і винос

Державного Прапора відбувається під звуки маршу. На території навчального закладу може бути обладнаний спеціальний майданчик, на якому встановлюється щогла, визначається

місце шикування. Майданчик, на якому розміщена щогла, має бути завжди акуратно прибраний і впорядкований. Для підняття Державного Прапора призначається група прапороносців. Державний Прапор піднімається на щоглі в супроводі Державного Гімну України. При цьому всі присутні стоять струнко з рівняння на Прапор.

       У дні жалоби Державний Прапор України зі скорботною стрічкою чорного кольору приспускається (нахиляється).

       19 лютого 1992 року Верховна Рада України Постановою “Про Державний Герб України” ( 2137-12 ) затвердила тризуб як малий Державний Герб України, вважаючи його головним елементом великого Державного Герба України.

       Тризуб – Державний Герб – офіційна емблема держави, зображувана на грошових знаках, печатках, деяких офіційних документах, на офіційній вивісці навчального закладу.

       15 січня 1992 року Президія Верховної Ради України Указом “Про Державний Гімн України” ( 2042-12 ) затвердила музичну редакцію Державного Гімну України, автором якої є Вербицький М. М.

       Мелодії Державного Гімну звучать під час державних і урочистих заходів та свят.

  Міністерство освіти і науки України звертає увагу керівників установ і закладів освіти на необхідність спрямування виховної роботи на формування поваги та любові до своєї Батьківщини, шани до державної символіки України.

Рекомендації підготовлені за матеріалами, надрукованими Інформаційному збірнику Міністерства освіти і науки України”, N 5, березень, 2001 р.

ПРАВОВИЙ ПОРАДНИК ДЛЯ УЧНІВ, БАТЬКІВ, ПЕДАГОГІВ

Кримінальна відповідальність неповнолітніх

Однією із актуальних проблем, над вирішенням якої у співпраці з органами учнівського самоврядування, батьками та органами місцевого самоврядування працює педколектив.

Встановлення певного мінімального віку кримінальної відповідальності пов’язане з фізіологічним процесом поступового формування здатностей особи після досягнення певного віку усвідомлювати свої дії та керувати ними й розуміти небезпечність вчинюваних дій.
       Згідно зі ст. 22 Кримінального Кодексу України (надалі – ККУ), відповідальність за деякі злочини настає з 14 років. Тому перелік злочинів, за які можлива кримінальна відповідальність, обумовлений головним чином не їхньою тяжкістю (як це помилково вважають), а саме можливістю усвідомлювати суспільно небезпечний характер відповідних дій навіть у 14-річному віці.

Вчинення злочину неповнолітніми розглядається як пом’якшуюча обставина. Основними видами покарань неповнолітніх є:

– штраф;

– громадські роботи;

– виправні роботи;

– арешт;

– позбавлення волі на певний строк.

У всіх випадках покарання у виді позбавлення волі неповнолітньому не може бути призначено більш ніж 15 років, у тому числі і призначення покарання за сукупністю злочинів чи сукупністю вироків.

Кримінальна відповідальність неповнолітніх настає з 16 років.

       Враховуючи, що кримінальна відповідальність неповнолітніх за своєю формою та змістом досить специфічна, ст. 104 ККУ передбачає умови та порядок звільнення неповнолітньої особи від відбування покарання з випробуванням. Ця стаття може бути застосована до неповнолітнього лише в разі його засудження до позбавлення волі.
       Якщо неповнолітній не вчинить нового злочину, то після закінчення іспитового строку, засудження скасовується і він визнається не судимим. У разі вчинення нового злочину під час іспитового строку, суд призначає засудженому покарання за новий злочин і повністю або частково приєднує покарання, призначене за попередній злочин.

       Формою реалізації кримінальної відповідальності, яка не пов’язана із застосуванням кримінального покарання, є застосування примусових заходів виховного характеру.


       Ст. 105 ККУ містить вичерпний перелік примусових заходів виховного характеру, що можуть застосовуватися до неповнолітніх:

– застереження;

– обмеження дозвілля й встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;
– передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічного колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання. Неповнолітній може бути переданий під нагляд педагогічному колективу навчального закладу тільки за місцем навчання, трудовому колективу – за місцем роботи за умови, що цей колектив спроможний здійснювати належний контроль за поведінкою неповнолітнього та позитивно впливати на його виховання;

– покладення на неповнолітнього, який досяг 15-річного віку і має майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодування заподіяних майнових збитків;

– направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує 3-х років. Умови перебування неповнолітніх у цих установах і порядок їх за лишення визначаються законом.
       Як правило, примусові заходи виховного характеру застосовуються до осіб, які вперше вчинили злочин, що не являє великої суспільної небезпеки. Доправлення неповнолітнього о спеціально навчально-виховної установи для дітей і підлітків означає: зарахування його до спеціальної школи або професійно-технічного училища.

       Це найсуворіший примусовий захід виховного характеру. Під час вирішення його питання суд, враховує зокрема те, що неповнолітній важко піддається вихованню, вийшов з-під батьківського впливу чи з впливу педагогічного або трудового колективу, підпав під негативний вплив інших осіб тощо.

       До спеціальної школи доправляють неповнолітніх правопорушників віком від 11 до 14 років, а до спеціальних училищ – від 14 і до досягнення правопорушником 18-річного віку. Не підлягають доправленню та прийому до спеціального училища неповнолітні, які раніше відбували покарання в місцях позбавлення волі.

       До неповнолітнього може бути застосовано декілька примусових заходів виховного характеру.

Права й обов’язки підлітків у контактах із органами правопорядку.

Поради щодо уникнення неприємностей з боку закону.

  • Не ходи вулицями сам в пізній час без дорослих, не шукай собі пригод у небезпечних місцях (на будівельних майданчиках, пустирях у лісосмугах).
  • Не відчиняй дверей квартири стороннім людям.
  • Не наближайся до п‘яних або до людей, які поводяться неадекватно, бо іони можуть бути здатні до непередбачуваних дій.
  • Не вживай речовин сумнівного або токсичного (клей, ацетон) походження. Пам‘ятай , що правопорушення, скоєне в стадії алкогольного або наркотичного сп‘яніння обтяжує провину.
  • Не носи з собою предметів (ніж, кийок тощо), наявність яких може викликати підозру.
  • Не будь надто самовпевненим у своїй силі, у сумнівній ситуації, краще звернись по допомогу до дорослих.

Як треба поводитись, якщо тебе затримали працівники міліції.

  • Не тікай та не чини опору працівникам міліції.
  • У якій би ролі ти не потрапив до міліції (свідка, потерпілого) твої права мають відстоювати твої закони представники. Насамперед батьки чи особи що іх змінюють.
  • Будь чемним з працівниками міліції , не намагайся їх залякувати своїми впливовими знайомствами.
  • Знай свої права . Вимагай від працівників міліції пояснення причин твого затримання та обов‘язково роз‘яснення твоїх прав.

Не бреши якщо не хочеш казати правду.

Права і обов‘язки підлітків у контактах із органами правопорядку

        Поради щодо уникнення неприємностей з боку закону.

  • Не ходити вулицями сам у пізній час без дорослих, не шукай собі пригод у небезпечних місцях.
  • Ніколи не відчиняй дверей квартири стороннім людям.
  • Не спілкуйся з підозрілими особами, відмовляйся від їхніх доручень: щось кудись віднести або передати на словах.
  • Краще мовчи – маєш на це право.
  • Обов‘язково повідомляй працівникам міліції своє прізвище, ім.‘я, по батькові дату народження та домашню адресу. Якщо ти приховуєш ці відомості й твоїх батьків через це не буде знайдено, тебе можуть помістити до дитячого приймальника-розподільника на 30 діб, а це тобі не піде на користь.

       Триваліше затримання (арешт) можливе тільки з санкції (дозволу) прокурора. Наприклад, коли неповнолітнього затримали на місці  злочину.

Якщо сталося так що тебе затримали працівники міліції запам‘ятай:

  • Працівники міліції мають право затримати підозрілого неповнолітнього тільки на 3 години для з‘ясування його особи.
  • Під час складання протоколу при затриманні краще буди ввічливим, давати правдиву інформацію про себе. Це допоможе швидше знайти твоїх батьків, які є твоїми законними представниками.
  • Дуже важливо, щоб протокол затримання було оформлено правильно. Тому перед тим як підписати протокол уважно, прочитай його, бажано запам‘ятати його зміст, а також дату та час твого затримання.
  • Про свої потреби та права бажано вести розмову зі співробітниками кримінальної міліції в справах неповно літніх
  • Тобі зобов‘язані, у разі необхідності, надати медичну допомогу, ти маєш право зателефонувати батькам.
  • Тебе не мають прав тримати в камері попереднього слідства разом з дорослим.
  • Міліція е має права допитувати тебе без присутності твоїх батьків., адвоката, педагога, які є твоїми законними представниками. Затримувати тебе мають право не більш ніж на 8 годин після з‘ясування твоє особи.
  • У разі скоєння тобою правопорушення, через 72 год., тобі має бути пред’явлено звинувачення.
  • Але не забувай , що за постановою прокурора тебе можуть помістити до слідчого ізолятора.
  • У разі скоєння тобою правопорушення, через 72 години тобі має бути пред’явлено звинувачення.
  • Але не забувай, що за постановою прокурора тебе можуть помістити і до слідчого ізолятору.
  • У слідчому ізоляторі неповнолітні мають перебувати окремо від дорослих.
  • Якщо тобі довелося побувати в міліції в будь-якій ролі (свідка, потерпілого або правопорушника), головне для тебе – зробити правильні висновки. Такі випадки не додадуть тобі ні авторитету, ні слави.
  • Детальну інформацію про свої права ти можеш отримати в службі у справах неповнолітніх та центрі соціальних служб для молоді за місцем проживання.

Права й обов’язки батьків по вихованню дітей

       Визначення прав та обов’язків батьків і дітей викладені в Кодексі про шлюб та сім’ю України (КпШС України).

       Цей Кодекс встановлює-порядок і умови одруження, регулює особисті та майнові відносини, які виникають в сім’ї між подружжям, між батьками та дітьми.

Право на виховання дітей є передумовою здійснення обов’язків по вихованню. Право й обов’язок батьків неможливо відокремити від їхньої особи. Відмовитися від прав і обов’язків по піклуванню про здоров’я, фізичний, духовний, моральний розвиток, навчання і, підготовку до праці дітей вони не можуть, а можуть тільки втратити їх за рішенням суду. Така втрата тягне за собою надзвичайні наслідки – повне скасування прав та обов’язків стосовно дітей, за винятком одного матеріального утримання.

       Підстави, при наявності яких може постати питання про позбавлення батьківських прав, передбачені ст. 70 Кодексу про шлюб та сім’ю України. Таке питання може постати, коли буде встановлено, що:

– батьки ухиляються від виконання своїх обов’язків по навчанню і вихованню дітей;

– батьки відмовляються без поважних причин забрати дитину з пологового будинку;

– батьки відмовляються без поважних причин забрати дитину з лікувально-профілактичних чи навчально-виховних закладів;

– батьки зловживають батьківськими правами, жорстоко поводяться з дітьми;

– батьки шкідливо впливають на дітей своєю аморальною, антигромадською поведінкою;

– батьки є хронічними алкоголіками чи наркоманами.

Кожна з указаних підстав є самостійною умовою для вирішення питань про позбавлення батьківських прав, яке проводиться тільки в судовому порядку.

Цей перелік підстав свідчить про те, що батьки можуть позбавлятися батьківських прав за порушення вимог ст. 61 КпШС України, де передбачено, що батьки мають право й зобов’язані виховувати своїх дітей, піклуватися про їхнє здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, готувати їх до праці.

       Ст. 59 КпШС України проголошує, що батько та мати мають рівні права й обов’язки щодо своїх дітей і у випадках, коли шлюб між ними розірвано. Тому, коли йдеться про позбавлення батьківських прав, слід розуміти, що позбавлення може стосуватись як батька, так і матері або обох батьків.

       Для захисту інтересів дитини суд може прийняти рішення про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав і передачу на опікування органу опіки та піклування. Воно може мати місце тоді, коли подальше перебування дитини в осіб, у яких вона знаходиться, загрожує її здоров’ю, вихованню та небезпечне для неї (дитина залишається без їжі, одягу, необхідного постійного догляду, ст. 76 КпШС України).

Позбавлення батьківських прав щодо неповнолітніх дітей є надзвичайним засобом впливу на батьків. Але навіть рішення суду з цього питання не є остаточним вироком. Наше гуманне законодавство передбачило поновлення в батьківських правах (ст, 75 КпШС України), яке допускається, якщо цього вимагають інтереси дітей і якщо діти не усиновлені. Поновлення в батьківських правах проводиться тільки в судовому порядку, якщо буде встановлено, наскільки змінились обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав.

Адміністративна відповідальність батьків

Адміністративна відповідальність батьків встановлена, виходячи із вимог КпАП, за ухилення від виконання своїх обов’язків:

– ст. 184, ч. 1 (за систематичне ухилення від виконання обов’язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей (за наявності підтверджуючих документів));

– ст. 184, ч. 2 (передбачена відповідальність за ті ж дії, які вчинені повторно протягом року після накладання адміністративного стягнення відповідно до першої частини цієї статті (за наявності підтверджуючих документів));

– ст. 184, ч. З (за вчинення неповнолітнім у віці від 14 до 16 років правопорушення, яке передбачає відповідальність згідно з Кодексом про адміністративні правопорушення);

– ст. 184, ч. 4 (до неповнолітніх, які відповідно до ст. 22 Кримінального Кодексу не є суб’єктами злочину і не можуть нести кримінальної відповідальності, застосовують примусові заходи виховного характеру, які передбачені ст. 105 ККУ, а батьки несуть адміністративну відповідальність).

       Зловживання батьківськими правами може бути в різних формах і з різними наслідками для батьків. Так постійне нанесення дитині тілесних ушкоджень є підставою не тільки для позбавлення батьків (чи одного з них) прав, але й притягнення до кримінальної відповідальності за злочин проти здоров’я дитини. Законом передбачено, що якщо суд при позбавленні батьківських прав виявить у діях батьків ознаки злочину, то відповідно до ст. 70 КпШС України він може сам порушити кримінальну справу або повідомити про це прокурора, який повинен вирішити це питання по суті.

Кримінальна відповідальність батьків

       У ст. 52 Конституції України сказано, що будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідується за законом.

       У ККУ передбачено покарання (ст. 304): обмеження або позбавлення волі на строк до 5 років за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, пияцтво, заняття жебрацтвом, азартними іграми.

       У ст. 303 ККУ (проституція або примушування та втягнення до занять проституцією) в ч. З сказано: дії, вчинені щодо неповнолітнього організованою групою, караються позбавленням волі на строк від 3 до 5 років.

       У ст. 307 (309) ККУ про «Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів» сказано, що такі дії із залученням неповнолітнього караються позбавленням волі на строк від 5 до 10 (12) років.

       Ст. 324 ККУ охороняє здоров’я неповнолітніх. Схилення неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів, що не є наркотичними або психотропними, карається обмеженням або позбавленням волі на строк до 3 років.

Запобігання насильства в сім’ї

       Насильство в сім’ї – будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім’ї відносно іншого її члена, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім’ї як людини та громадянина і завдають йому моральної шкоди, шкоду його фізичному чи психічному здоров’ю.
        Фізичне насильство в сім’ї – умисне нанесення одним членом сім’ї іншому побоїв, тілесних ушкоджень, що може призвести або призвело до смерті постраждалого, порушення фізичного чи психічного здоров’я, завдання шкоди його честі і гідності.
Фізичні ознаки насильства:

– зовнішні пошкодження (відбитки пальців, паска, сліди цигарок тощо);
– пошкодження внутрішніх органів і кісток, які не є наслідком нещасних випадків.

Психічні ознаки насильства:

– страх фізичного контакту з дорослими;

– намагання приховати причину травми;

– нічні кошмари і страхи;

– самотність, відсутність друзів;

– негативізм, агресивність, жорстоке ставлення до тварин;

– суїцидальні спроби.

       Сексуальне насильство в сім’ї – протиправне посягання одного члена сім’ї на статеву недоторканність іншого, а також дії сексуального характеру відносно неповнолітнього члена сім’ї.
Фізичні ознаки сексуального насильства:

  • ушкодження статевих органів;
  • захворювання,
  • що передаються статевим шляхом;
  • вагітність.

Психічні ознаки сексуального насильства:

– нічні кошмари і страхи;

– депресія, низька самооцінка;

– невідповідні до віку сексуальні ігри і знання про сексуальну поведінку;

– намагання повністю закрити своє тіло;

– ексгібіціонізм;

– проституція.

       Психічне насильство в сім’ї – насильство, пов’язане з дією одного члена сім’ї на психіку іншого шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе та може завдаватися або завдається шкода психічному здоров’ю.

Ознаки психічного насильства:

– затримка фізичного і розумового розвитку дитини;
– енурез, нервовий тік;
– постійно сумний вигляд;
– різноманітні соматичні захворювання;
– неспокій, тривожність;
– порушення сну;
– довготривалий пригнічений стан;
– агресивність; 
– схильність до усамітнення;
– невміння спілкуватися.
       Економічне насильство в сім’ї – умисне позбавлення одним членом сім’ї іншого житла, їжі, одягу й іншого майна чи коштів, на які постраждалий має передбачене законом право, що може призвести до його смерті, викликати порушення фізичного чи психічного здоров’я.
Ознаки економічного насильства:
– відсутність адекватних віку і потребам дитини їжі, одягу, житла, медичної допомоги, освіти;
– крадіжка їжі;
– санітарно-гігієнічна недбалість; хворобливість;
– агресивність.

Не бийте дитину, щоб потім не відігралася  на ваших улюблених онуках. Ілля Герчиков

       Жертва насильства в член сім’ї – який постраждав від фізичного, сексуального, психологічного чи економічного насильства з боку іншого члена сім’ї.

Попередження насильств в сім’ї – система соціальних і спеціальних заходів, спрямованих на усунення причин і умов, які сприяють вчиненню насильства в сім’ї, припинення насильства в сім’ї, яке готується або вже почалося, притягнення до відповідальності осіб, винних у вчиненні насильства, а також медико-соціальна реабілітація жертв насильства в сім’ї.

       Захисний припис – спеціальна форма реагування служби дільничних інспекторів міліції та кримінальної міліції у справах неповнолітніх щодо жертви насильства в сім’ї, яким особі, що вчинила це насильство, забороняється вчиняти певні дії стосовно жертви насильства в сім’ї.

Віктимна поведінка – поведінка потенційної жертви насильства в сім’ї, що провокує це насильство.

Органи та установи, на які покладається здійснення заходів із попередження насильства в сім’ї

1. Спеціально вповноважений орган виконавчої влади з питань попередження насильства в сім’ї.

2. Служба дільничних інспекторів міліції та кримінальна міліція у справах неповнолітніх.

3. Органи опіки та піклування.

4. Спеціалізовані установи для жертв насильства в сім’ї:

– кризові центри для жертв насильства в сім’ї та членів сім’ї, стосовно яких існує реальна загроза вчинення насильства в сім’ї;

– центри медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім’ї.

Підстави для вжиття заходів із попередження насильства в сім’ї:

– заява про допомогу жертви насильства в сім’ї або члена сім’ї, стосовно якого існує реальна загроза вчинення насильства;

– висловлене жертвою насильства в сім’ї або членом сім’ї бажання на вжиття заходів з попередження насильства в сім’ї в разі, якщо повідомлення або заява надійшли не від нього особисто;

– отримання повідомлення про застосування насильства в сім’ї або реальної загрози його вчинення стосовно неповнолітнього чи недієздатного члена сім’ї.

ПАМЯТКА МОЛОДОМУ ВЧИТЕЛЕВІ

1. Вивчай можливості кожного майбутнього вихованця.

Пам’ятай: без знання стану здоров’я дітей неможливе правильне навчання і виховання. Виховання має сприяти зціленню дитини від хвороб, набутих у попередні роки.

2. Вступаючи у контакт з дітьми, не варто будувати зверхні взаємини з ними.

Пам ‘ятай: навіть малюк у взаєминах з дорослими певною мірою прагне відстоювати свою незалежність. Від спільних колективних дій учителя та учня залежить успіх справи. Намагайся частіше хвалити, заохочувати вихованців. Вивчай індивідуальні можливості й потреби кожного з них, наполегливо оволодівай методикою педагогічної співпраці. Карай учня лише тоді, коли без цього не можна обійтися.

3. Частіше всміхайся.

Пам’ятай’, твоя усмішка дітям свідчить про те, що зустріч з ними тобі приємна, усмішка створює в людей загальний позитивний настрій.

4.  Плануючи свої перші уроки, подумай:

  • як учні повинні поводитися на уроці, які звички культурної поведінки для цього слід спеціально виховувати і які з уже наявних треба закріпити. Пам ‘ятай’. якщо педагог не виховує в учнів певної системи корисних звичок, то на їхньому місці найчастіше виникають звички шкідливі. З перших уроків виробляй у вихованців певний стереотип поведінки, формуй позитивні навички;
    • які види робіт будуть використані й виконані учнями на уроці, що необхідно зробити для того, щоб завдання вони виконували технічно грамотно, яка спеціальна підготовка для цього потрібна. Пам ‘ятай: більшість різних порушень на уроці відбувається через недостатню завантаженість учнів корисною, цікавою роботою. Особливо важливими є два елементи: чого вони навчаються, виконуючи ті чи інші завдання, та до чого привчаться в процесі цієї діяльності.

5. Важливе завдання вчителя — передбачити ситуації, які виникатимуть на уроці.

 Пам ‘ятай: помилці легше запобігти, ніж виправити її.

6. Вчися вислуховувати учнів до кінця навіть тоді, коли, на твою думку, вони помиляються чи в тебе обмаль часу.

Пам ‘ятай: кожен вихованець має знати, що ти його вислухаєш.

7. Пам’ятай: основне призначення оцінки — правильно визначити результати навчання учнів, їхні навчальні досягнення, динаміку зміни успішності.

8. Без вимог педагога неможлива організація навчальної та суспільно корисної діяльності учнів.

Здебільшого протягом 45″ хвилин уроку вчитель ставить перед своїми вихованцями близько 100 вимог. Пам’ятай слова А.Макаренка: «Без щирої, відкритої, переконливої, гарячої й рішучої вимоги не можна починати виховання колективу». Вимоги мають бути послідовними. Слід добиватися обов’язкового їх виконання від усього класу, не забуваючи про повагу до особистості учнів.

9. Наполегливо оволодівай навичками самоаналізу уроку.

Пам’ятай слова В.Сухомлинського: «Один із секретів педагогічної творчості й полягає в тому, щоб збудити в учителя інтерес до пошуку, до аналізу власної роботи. Хто намагається розібратися в хорошому й поганому на своїх уроках, у своїх взаєминах з вихованцями, той уже досяг половини успіху».

10. Однією з важливих умов досягнення педагогічної творчості є вміння глибоко аналізувати весь комплекс як своєї навчально-педагогічної діяльності, так і діяльності своїх колег, оцінювати різноманітні аспекти шкільного життя, здійснювати творчий пошук шляхів подолання труднощів у спілкуванні. Пам’ятай: ведення щоденника з перших кроків твоєї педагогічної діяльності дасть змогу активізувати внутрішній діалог із самим собою, сприятиме розвитку педагогічної думки — відвертої, самокритичної, творчої.

Зміст і форми роботи наставника з молодим учителем

1. Складання індивідуального плану роботи молодого вчителя з урахуванням його потреб і можливостей.

2. Бесіда з молодим спеціалістом за конкретними розділами педагогіки, з питань наукового змісту предмета, методики викладання.

3. Обмін думками щодо змісту нових здобутків психолого-педагогічної науки, педагогічної практики.

4. Спільне моделювання системи навчальних занять з теми або окремого навчального заняття, виховного заходу.

5. Випереджувальне проведення навчального заняття для молодого колеги.

6. Консультування щодо організації навчально-виховного процесу.

7. Спільна підготовка з питань добору дидактичного матеріалу.

8.  Взаємовідвідування уроків, позакласних заходів з подальшим детальним їх аналізом.

9. Спільні відвідування навчальних занять досвідчених колег і ретельний їх аналіз.

10. Спільне складання календарно-тематичних планів, конспектів навчальних занять

11. Надання молодому вчителю рекомендацій щодо самоосвіти.

12. Допомогти у роботі з “важкими” дітьми та їхніми сім’ями.

13. Залучення молодих учителів до методичної, громадської роботи.

        Па,м`ятка наставнику для аналізу уроку молодого вчителя

  1. Чи цікавив урок учнів?
  2. Чи забезпечується цілеспрямована розумова діяльність учнів?
  3. Чи дотримується  вчитель педагогічного такту?
  4.  Як створюються ситуації для глибокого сприймання матеріалу, емоційних переживань учнів?
  5.  Як здійснюється контакт із класом та окремими учнями, тобто як налагоджено зворотний зв’язок?
  6.  Наскільки ефективно організовано самостійну роботу учнів, як учитель озброює їх навичками самоосвіти, самоконтролю?
  7.  Що на уроці найбільш вдалося вчителеві?
  8.  Які заходи виховного характеру було здійснено?
  9.  Як дотримувалася на роботі свідома робоча дисципліна?
  10. Що не вдалося? Чому? Як працювати над усуненням недоліків?

Рекомендації щодо підготовки молодого вчителя до уроку

·  Вчитайся у розділ програми, який потрібно вивчити на даному уроці, а в деяких випадках — і в пояснювальну записку до програми.

·  Вивчи матеріал цього розділу, питання, теми.

·  Сформуй задум уроку, дай відповідь на запитання, чого б ти хотів осягнути в результаті його проведення, сформулюй мету уроку (навчальну, виховну, розвивальну).

·  Уяви колектив даного класу, уявно намалюй конкретних учнів.Уяви психологію цих учнів, використовуючи мистецтво педагогічного перевтілення, намагайся накреслити їхні дії на шляху до досягнення мети.

·  Вибери з усього арсеналу методичних прийомів найоптимальні для даного матеріалу і для даних учнів.

·  Зістав обрані прийоми зі своїми можливостями, змоделюй свої дії на даному уроці.

·  Продумай структуру уроку і зафіксуй усе знайдене в план-конспекті.

·  Підготуй наочні й навчальні посібники, не забудь підготувати і перевірити справність ТЗН, комп’ютерної техніки.

·  Повтори подумки або вголос вузлові елементи плану, продумай непередбачені обставини, знайди і зафіксуй запасні варіанти.

·  Спитай себе: «Ти готовий до уроку?»

Поради досвідчених колег молодому вчителю

  1. Перед уроком перевірте, чи все потрібне на місці, чи немає непотрібних предметів біля дошки, чи чисто в класі.
  2. Раціонально використовуйте кожну хвилину уроку.
  3. Не витрачайте багато часу для перевірки домашнього завдання. Використовуйте різні форми перевірки. Вводьте систему взаємоперевірки.
  4. Поясніть учням мету, завдання уроку.
  5. Коли пояснюєте новий матеріал, намагайтеся вичленити проблеми, пропонуйте учням вирішувати їх самостійно.
  6. Не спішіть виправляти помилку учня, краще, якщо її виправлять однокласники.
  7. Намагайтеся організувати самостійну роботу учнів на уроці – пропонуйте учням більше писати, розв’язувати прикладів.
  8. На уроці кожен учень має бути на виду, до кожного шукайте індивідуальний підхід.
  9. Під час використання технічних засобів навчання, комп’ютерної техніки, наочності не марнуйте час, намагайтеся використовувати засоби навчання ефективно.
  10. Під час організації самостійної роботи, усних відповідей не квапте учнів.
  11. Використовуйте всі наявні можливості для реалізації принципів розвивального навчання.
  12. Звертайте увагу на виховні аспекти уроку: працездатність, бережливість, зібраність.
  13. Домашнє завдання потрібно давати з поясненням, до дзвоника. Не затримуйте учнів після дзвоника. В перших-сьомих класах обов’язково проводьте фізкультхвилинку в середині уроку.
  14. Пам’ятайте: кожний урок не повинен бути схожим на попередній.

Яким повинен бути конспект уроку (методичні рекомендації)

Початок конспекту оформлюється за загальною схемою. Спочатку зазначається:

тема, мета заняття, його тип, методи і прийоми проведення, засоби наочності й технічні засоби навчання, використання в процесі підготовки до заняття література.

       Дидактична мета визначається, виходячи зі змісту матеріалу програми, вона вказує на результат, який передбачається досягнути.

       Доцільно виділити навчальні завдання, які визначають формування умінь і навичок: виконувати конкретну операцію, дію; відрізняти правильне виконання дії, якою необхідно оволодіти, від неправильного; визначати, пояснювати, обґрунтувати характерні ознаки, принципи правильного виконання дії.

       У конспекті слід вказати розвивальну та виховну функції навчання:

  • Якими логічними операціями та прийомами розумової діяльності оволодіють учні;
  • Які почуття пробуджуються у процесі навчання (подиву, зацікавленості, успіху, гордості, співпричетності, відповідальності та ін.);
  • Які цінності для себе відкривають, усвідомлюють учні;
  • Які уміння соціальної поведінки формуються на занятті.

У конспекті орієнтовано виділяють такі головні етапи навчального заняття:

  • Актуалізація опорних знань і чуттєвого досвіту школярів;
  • Розкриття значущості теми та мотивації пізнавальної діяльності учнів;
  • Формування системи знань, умінь, навичок учнів;
  • Закріплення, застосування знань, умінь, навичок у різноманітних ситуаціях;
  • Домашнє завдання на наступний урок чи інше занятті;
  • Підведення підсумків обговорення досягнутих результатів, вражень, думок.

Послідовність етапів заняття може бути різною (залежно від його типу)

Молоді вчителі у конспекті зазначають:

  • Способи, прийоми актуалізації опорних знань (основних понять, визначень, висновків, формул, які учні засвоїли раніше і застосовують у практичній діяльності), необхідних для сприймання учнями нового змісту;
  • Способи актуалізації позапрограмних знань школярів (знань, набутих з різних джерел інформації, що стали частиною життєвого досвіту) ; налагодження зв’язку з пройденим матеріалом; поглиблення понять, засвоєних на минулому занятті; форми регуляції роботи класу, отримання зворотного зв’язку (питання, короткі самостійні повідомлення учнів (бажаю вказати прізвища учнів, які будуть залучені до різних видів роботи), індивідуальні завдання, практичні та лабораторні роботи, демонстрації дослідів діючих моделей)

       На етапі мотивації пізнавальної діяльності школярів слід визначити способи постановки мети, розкриття особистісної значущості теми для учнів, пробудження у них інтересу до певного змісту, роботи на занятті, створення емоційного настрою класу, тобто здійснення психологічної підготовки школярів до сприймання нового матеріалу. З цією метою, залежно від рівня готовності класу, змісту теми, можна використати незвичайний, навіть парадоксальний матеріал, проблемну ситуацію, аналогію, несподіване порівняння, ілюстрації, наочні посібники, технічні засоби. Можна стисло описати бесіду, діалог чи дискусію, в процесі яких учні висловлюють міркування щодо теми, очікування, уявлення.

       Після підготовчого етапу в конспекті описують зміст активного навчання шляхом взаємодії вчителя та учнів:

  • Виділяють логічно пов’язані етапи організації спільної навчально-пізнавальної діяльності вчителя та учнів;
  • Зазначають нові факти, положення, уміння та навички, якими повинні оволодіти школярі; описуються характер організації діяльності учнів, способи співпраці учителя та школярів, застосовування методів і прийомів, що забезпечуються продуктивне оволодіння матеріалом певним контингентом учнів, форми їхньої навчальної діяльності й міжособистісної взаємодії;
  • Формулюють різні типи питань, способи стимулювання класу до розв’язання різних типів завдань;
  • Накреслюють способи перевірки рівня розуміння, осмислення учнями знань, володіння уміннями й навичками, оцінювання досягнутих результатів;
  • Зазначають прізвища учнів, які не будуть залучені до конкретного виду роботи із врахуванням їхніх індивідуальних особливостей.

Завершальний етап уроку передбачає відпрацювання; вдосконалення; застосування знань, умінь і навичок учнів, оцінення рівня їх сформованості.

       У конспекті також зазначають форми (колективні, групові, індивідуальні) і способи застосування знань у стандартних і змінених умовах (мозкова атака, діалог, дискусії, виконання різноманітних завдань, вправ, лабораторних, практичних робіт) ; способи мотивації діяльності школярів, організації зворотного зв’язку на певному етапі.

       У процесі планування уроку залежно від мети взаємодії вчителя та учнів на певному етапі заняття виділяють також способи, прийоми реалізації виховних можливостей навчання (зміст активних методів навчання, форми організації навчальної діяльності, взаємин учителя і учнів та інших стимулів).

       Доцільно в конспекті після кожного етапу заняття передбачити висновок, забезпечити їх взаємозв’язок.

        Завершається підготовка до навчального заняття визначенням домашнього завдання на наступний раз.

       У конспекті вказується тема вивчення, підручник, де вона висвітлюється (автор, назва, рік видання, назва розділу, номери параграфів, сторінки), диференційовані (усні, письмові, теоретичні, практичні) завдання. У плані слід зазначити обсяг домашнього завдання, час його виконання учнем.

       Наприкінці навчального заняття доцільно підвести загальний підсумок, зазначити способи залучення учнів до повідомлення власних вражень, міркувань щодо заняття.

Вимоги до поурочних планів

  • Чітко визначені тема, мета.
  • Поурочний план – логічна схема побудови уроки ( не обов’язково план уроку писати як конспект викладання нового матеріалу).
  • План повинен демонстрували методи, форми, прийоми роботи з класом, спрямовані на досягнення мети.
  • Чітко вказати форми і методи індивідуальної роботи з сильними і невстигаючими учнями.

Особливу увагу при плануванні треба приділяти самостійній роботі учнів на уроці, самостійному пошуку знань (наше завдання не наповнювати учнів знаннями, а викликати інтерес до знань, навчити здобувати ці знання, творчо мислити). Повинні бути сформульовані питання, які пропонуються учням на різних етапах роботи на уроці.

 Поурочні плани повинні передбачати всі елементи структури обраного типу уроку (урок засвоєння нових знань; урок формувань умінь та навичок; урок засвоєння умінь та навичок; урок узагальнення і систематизації знань; урок перевірки знань, навичок і умінь; комбінований урок). Поурочні плани повинні бути охайно оформлені.

Основні типи уроків:

1. Урок вивчення нового. Це: традиційний (комбінований), лекція, екскурсія, дослідницька робота, навчальний та трудовий практикум. Має на меті вивчення та первинне закріплення нових знань.

2. Урок закріплення знань. Це: практикум, екскурсія, лабораторна робота, співбесіда, консультація. Має на меті вироблення умінь щодо застосування знань.

3. Урок комплексного застосування знань. Це: практикум, лабораторна робота, семінар і т.д. Має на меті вироблення вмінь самостійно застосовувати знання в комплексі, в нових умовах.

4. Урок узагальнення та систематизації знань. Це: семінар, конференція, круглий стіл і т.д. Має на меті узагальнення одиничних знань в систему.

5. Урок контролю, оцінки та корекції знань. Це: контрольна робота, залік, колоквіум, огляд знань і т.д. Має на меті визначити рівень оволодіння знаннями, вміннями та навичками.

Структурні елементи комбінованого уроку

Етапи. Дидактичні завдання. Показники реального результату розв’язання завдань.

1. Організація початку уроку. Підготовка учнів до роботи на уроці.. Повна готовність класу і устаткування, швидке включення учнів у діловий ритм.

2. Перевірка виконання домашнього завдання. Правильності та усвідомленості виконання домашнього завдання всіма учнями, виявлення прогалин і їх корекція. Оптимальність поєднання контролю, самоконтролю і взаємоконтролю для встановлення правильності виконання завдання і корекції прогалин.

3. Підготовка до основного етапу заняття. Забезпечення мотивації і прийняття учнями мети, навчально-пізнавальної діяльності, актуалізація опорних знань і умінь. .Готовність учнів до активної навчально-пізнавальної діяльності на основі опорних знань.

4. Засвоєння нових знань і способів дій. Забезпечення сприйняття осмислення та первинного запам’ятовування знань і способів дій, зв’язків і відносин в об’єкті із учнями. Активні дії учнів з об’ємом вивчення; максимальне використання самостійності у добуванні знань та оволодінні способами дій.

5. Первинна перевірка розуміння. Встановлення правильності та усвідомленості засвоєння нового навчального матеріалу, виявлення прогалин і хибних уявлень та їх корекція. Засвоєння сутності засвоюваних знань і способів дій на репродуктивному рівні. Ліквідація типових помилок і невірних уявлень в учнів.

6. Закріплення знань і способів дій. Забезпечення засвоєння нових знань і способів дій на рівні застосування у зміненій ситуації. Самостійне виконання завдань, що вимагають застосування знань у знайомій і зміненій ситуації.

7. Узагальнення і систематизація знань. Формування  цілісної системи провідних знань з теми, курсу; виділення світоглядних ідей. Активна і продуктивна діяльності учнів по включень частини в ціле, класифікації та систематизації, виявленню предметних та між предметних  зв’язків.

8. Контроль і самоперевірка знань. Виявлення якості та рівня оволодіння знаннями і способами дій, забезпечення їх корекції. Здобуття достовірної інформації про досягнення всіма учнями планованих результатів навчання.

9. Підведення підсумків занять. Дати аналіз і оцінку успішності досягнення цілі і намітити перспективу подальшої роботи. Адекватність самооцінки учня оцінці вчителя. Отримання учнями інформацію реальних результатах навчання.

10. Рефлексія. Мобілізація учнів на рефлексію своєї поведінки (мотивації, способів діяльності, спілкування). Засвоєння принципів саморегуляції і співпраці. Відвертість учнів в осмисленні своїх дій і самооцінці. Прогнозування способів саморегуляції та співробітництва.

11. Інформація про домашнє завдання. Забезпечення розуміння мети, змісту і способів виконання домашнього завдання. Перевірка відповідних записів. Реалізація необхідних і достатніх умов для успішного виконання домашнього завдання всіма учнями відповідно до актуальним рівнем їх розвитку.

СТРУКТУРА КОНСПЕКТУ УРОКУ

Тема:

 Мета: а) навчальна:

           б) розвивальна:

           в) виховна:

 Тип уроку:

урок вивчення нового матеріалу

урок закріплення знань, навичок, умінь

урок перевірки первинного розуміння й уміння застосування на практиці

теоретичних знань

комбінований

Урок комплексного застосування знань, умінь, навичок учнів.

Урок контролю знань учнів

 Форма проведення уроку:

Урок-лекція

Урок-практикум

Урок-залік

Урок-змагання

Урок-екскурсія

Контрольна робота

Наочність та обладнання:

об’єкти навколишнього середовища, макети

таблиці

картки

ілюстрації

ТЗН

книги, підручники, збірники

записи на дошці

комп’ютер

Етапи уроку:

     І. Організаційний

     ІІ. Перевірка домашнього завдання

     ІІІ. Формування мети й завдань уроку

     ІV. Мотивація навчальної діяльності

     V. Актуалізація опорних знань, умінь, навичок

     VІ. Вивчення нового матеріалу:

теорія, практика

     VІІ. Первинне закріплення і корекція

     VІІІ. Підсумки уроку

     ІХ. Домашнє завдання

     Х. Рефлексія.

Поради вчителю

1. Умій радіти маленьким успіхам своїх учнів і співпереживати їх невдачам.

2. Не бійся признатися в своєму незнанні якого-небудь питання. Будь разом з ним в пошуку. Постарайся вселити в учня віру в себе, в його успіх. Тоді багато вершин для нього стануть переборними.

3. Не вимагай на уроці “ідеальної дисципліни”. Не будь авторитарним. Пам’ятай, урок – це частинка життя дитини. Він не повинен бути скутим і затиснутим. Формуй в ньому особу відкриту, захоплену, розкуту, здатну творити, всесторонньо розвинену.

4. Прагни до того, щоб твої уроки не стали шаблонними, проведеними “по трафарету”. Хай на уроках здійснюються відкриття, народжуються істини, підкоряються вершини, продовжуються пошуки.

5. Входь в клас з посмішкою. При зустрічі заглянь кожному в очі, дізнайся його настрій і підтримай, якщо йому сумно.

6. Пам’ятай, кожен твій урок повинен бути хай маленьким, але кроком вперед, до пізнавання нового, невідомого.

7. Учень завжди в навчанні повинен долати трудність. Бо тільки в трудності розвиваються здібності, необхідні для їх подолання. Умій визначити “планку” трудності. Вона не повинна бути завищеною або заниженою.

8. Учи своїх учнів трудитися. Не шукай легкого шляху в навчанні. Але пам’ятай, як важливо підтримати, підбадьорити, бути поряд у важкій ситуації. Відчувай, де необхідні твоє плече, твої знання, твій досвід.

9. Якщо з двох балів думаєш, який вибрати, – не сумнівайся, постав вищий. Повір в дитину. Дай йому крила. Дай йому надію.

10. Не приховуй від дітей своїх добрих відчуттів, але пам’ятай: серед них ніколи не повинно бути особливого місця для “улюбленчиків”. Постарайся в кожній дитині побачити визначене йому, відкрий його йому самому.

11. Пам’ятай про те, що дитині повинно бути цікаво на уроці. Тільки коли цікаво, дитина стає уважною.

12. У спілкуванні з батьками своїх учнів пам’ятай, що їх діти – найдорожче в житті. Будь розумний і тактовний. Знаходь потрібні слова. Постарайся не образити і не принизити їх гідність.

13. Не бійся вибачитися, якщо опинився неправий. Твій авторитет в очах учнів тільки підвищиться.

 Будь терплячий і до їх помилок.

14. Живи з дітьми повним життям. Радій і засмучуйся разом з ними. Захоплюйся і дивуйся. Жартуй і  наставляй. Учи бути нетерплячими до брехні і насильства. Учи справедливості, завзятості, правдивості.

  15. Будь завжди витриманий, терплячий, урівноважений.

70 способів похвалити учнів

Ти зараз на правильному шляху.

Пречудово!

У тебе це вийшло!

Правильно!

Це добре!

Супер!

Я пишаюся тим, як ти працював.

Ти робиш це дуже добре.

Це набагато краще.

Гарна робота!

Я щаслива бачити цю роботу.

Ти робиш гарну роботу.

Ти близький до істини!

Мої вітання!

Це те, що треба!

Я знала, що ти зможеш це

зробити.

Зараз ти це зрозумів.

Нарешті!

Ти швидко вчишся.

Працюючи так само, ти

досягнеш багато чого.

Я не зуміла б зробити краще.

Це правильний шлях.

З кожним днем у тебе виходить

краще.

Це спосіб!

Ти нічого не прогаяв!

Тик тримати!

Надзвичайно!

Прекрасно!

Це найкраще!

Остаточно!

Сенсаційно!

Тепер нічого тебе не зупинить.

Це була першокласна робота. Чудово!

Твій мозок попрацював на славу.

Відмінно!

Це видатний винахід.

Фантастика!

Здорово!

Це чудова робота.

Ти робиш це красиво!

Як ти багато зробив! Розумник!

Ти дійсно це покращив.

Прегарно!

Вітаю! Ще краще!

Ти правий!

Тримати так!

Ти зробив це вчасно.

Мені подобається хід твоїх думок.

Я пишаюся тобою.

Дуже приємно вчити таких

розумних дітей.

Велика тобі подяка.

Я нічого не бачила кращого.

Твоя робота принесла мені

багато радості

Молодчина!

Ол-райт — повний порядок!

Серйозний порив!

Ось цього я ще не бачила.

Ти неперевершений сьогодні.

Це вже успіх!

Це твоя перемога.

Тепер ти відчуваєш свої

можливості.

Ти справжній майстер.

Щиросердно рада за тебе.

Не можу виразити своє

захоплення.

Грандіозно!

Я вірю в тебе, у тебе завжди виходитиме не гірше.

Ти досягнеш успіху!

Анкета для  учнів «Що заважає навчанню?»

Мета цієї анкети – за реальними показниками визначити причини низької успішності як і явища низької успішності конкретного учня. Звісно, в анкеті не можна прелічити  всі можливі причини низької успішності, тому важливо, щоб учень мав право й можливість назвати інше не згадані тут обставини , які заважають йому навчатися. Учень із наведених в анкеті причин обирає ті, які на його думку зумовлюють його низьку успішність  у навчанні, та викреслює їх червоним кольором. За результатом аналізу анкети розробляємо програму індивідуального підходу й наповнюємо її змістом корисним для саме цього учня.

  1. Не розумію пояснень учителя.
  2. Не розумію самого предмета.
  3. Абсолютно не відчуваю потреби у вивченні його предмета.
  4. Повільно читаю.
  5. Повільно пишу.
  6. Повільно рухаю.
  7. Не можу зосередитися
  8. Страшенно заважає погана пам‘ять.
  9. Удома всі галасують і заважать мені робити уроки.
  10. Я дуже швидко стомлююсь, коли розумово працюю.
  11. Я швидко стомлююсь.
  12. Я не люблю, коли на мене кричать і постійно чогось від мене вимагають. Якщо до мене поставитись із ласкою, я завжди все зроблю, навіть якщо мені для його доведеться просидіти цілу ніч.
  13. Я страшенно соромлюсь через брак, як мене здається, розуму, тому я зовсім не можу відповідати біля дошки.
  14. Мені бракує часу на виконання домашнього завдання.
  15. Я нічого не встигаю в класі, оскільки дуже повільно працюю.
  16. Мені ніхто вдома не допомагає робити складні завдання, навіть якщо дуже потрібно.
  17. Ніхто не цікавиться моїми успіхами й невдачами – ні дома, ні в колі моїх знайомих.
  18. Мені абсолютно байдуже, яку оцінку я отримаю.
  19. Я постійно конфліктую з учителями через те, що порушую дисципліну, а мені на уроках так нудно, що хочеться вовком вити.
  20. У мене немає свого місця в дома.
  21. У мене немає близьких людей.
  22. У мене немає улюблених вчителів.
  23. Зазвичай у ранці я не люблю снідати і йду до школи не поївши.
  24. У моєму класі мало хто хочу навчатися.
  25. Я вважаю, що мені знижують оцінку.
  26. Іноді мені здається що мене ніхто не любить.
  27. Я не люблю довго робити одну й ту саму роботу.
  28. Якби мене навчили швидко й легко робити уроки, я б, напевно навчався із задоволенням.

ЯК ЗРОЗУМІТИ, ЩО УЧЕНЬ У НЕБЕЗПЕЦІ?

ПОБАЧИТИ ПРИХОВАНЕ? ВЛОВИТИ ТЕ, ПРО ЩО МОВЧАТЬ?

Ознаки, властиві жертва фізичного насильства

Постійна поява специфічних ушкоджень: свіжі або такі, що заживають відбитку пальців, ременя; синці, забої; крововиливи в очне яблуко, зуби, що хитаються, ділянки облисіння.

       У молодшому шкільному віці типова замкнутість, прагнення приховати причину ушкоджень і травм, побоювання йти додому після школи (особливо з поганою оцінкою в щоденнику), відсутність друзів, запопадлива, догідлива поведінка.

  У підлітковому віці-втечі з дому, відхилення в поведінці (кримінальне або антигромадське), вживання алкоголю й наркотиків, агресивність, суїцидальні нахили .

Особливості поведінки батьків, що дають привід запідозрити їх у жорстокому ставленні до дитини

 Суперечливі, плутані пояснення щодо причини травм і ушкоджень у дитини. Або й зовсім жорстка відмова щось пояснювати.

 Пізнє звертання по медичну допомогу через серйозне ушкодження. Перекладання на саму дитину відповідальності за травму.

 Неадекватна реакція на тяжкі ушкодження : їх применшення або перебільшення. Відсутність стурбованості за долю дитини.

Неуважність до дитини, неласкаве поводження з нею.

Бажання втекти від проблеми і перевести розмову на обговорення особистих труднощів під час розпитування про травми , отримані дитиною.

Набридливі розповіді про те, як їх самих карали в дитинстві: «І нічого! Нормальною людиною виріс!»

Ознаки притаманні жертвам емоційного насильства

Постійна пригніченість, сум, невпевненість в собі. Наявність таких соматичних проявів як ожиріння або втрата ваги, алергічні патології, шкірні висипи, нервові тіки.

Підвищена тривожність.

Агресивність або, навпаки, надмірна поступливість, догідливість, запобігання.

Схильність до усамітнення.

Погана успішність.

Невміння контактувати з іншими людьми., як із дорослими так і з однолітками.

Порушення апетиту (стрімке підвищення або зниження, перепади).

Суїцидальні прогнози і спроби самогубства.

Особливості поведінки батьків, що дають привід запідозрити їх в емоційному насильстві над дитиною

Образи, лайка, крик, привселюдне приниження дитини.

Відмова втішити дитину, коли вона налякана і пригнічена.

Постійне надмірно критичне ставлення до дитини.

Негативна оцінка дитини.

Ототожнення дитини з ненависним родичем.

Перекладання на дитину відповідальності за свої біди або сімейні невдачі.

Відверте зізнання в нелюбові до дитини.

Може знадобитися…

       Моменти, коли батьки супроводжують дитину на якесь змагання, іспит, конкурс, сприятливі для педагогічної взаємодії. Адже дорослий у цей час нічим іншим не зайнятий, емоційно налаштований на підтримку. Тому батьки доволі охоче обговорюють з педагогами проблемні ситуації та принципи спілкування з дітьми.

Можна запропонувати для групових дискусій кілька тез. Наприклад

  • Дітей вчить те, що їх оточує.
  • Якщо дитину часто критикують, вона вчиться осуджувати.
  • Якщо дитину часто висміюють, вона вчиться бути несміливою.
  • Якщо з дитиною часто бувають поблажливими, вона вчиться бути терплячою.
  • Якщо дитину часто хвалять, вона вчиться оцінювати.
  • Якщо дитина живе з почуттям безпеки, вона вчиться вірити.
  • Якщо дитину часто демонструвати ворожість, вона вчиться битися
  • Якщо дитину часто ганьблять, вона вчиться почуватися винною.
  • Якщо дитину часто підбадьорюють, вона вчиться впевненості в собі.
  • Якщо з дитиною зазвичай бувають чесними, вона вчиться справедливості.
  • Якщо дитину часто схвалюють, вона вчиться доброго до себе ставлення.
  • Якщо дитина живе в атмосфері дружби і почувається потрібною, вона вчиться знаходити в цьому світі любов.

Можна запропонувати тільки першу частину кожного речення, до коми, а закінчать нехай самі батьки. Якщо виникне суперечка, це зробить обговорення про те, як правильно підтримати дитину, не придушуючи її ініціативи та самостійності. В такому разі можна ознайомити батьків з деякими правилами, ілюструючи їх конкретними прикладами.

  • Не втручайтесь у справу, якою зайнята дитина, якщо вона не просить про допомогу. Своїм невтручанням ви повідомляєте їй: «З тобою все гаразд».
  • Якщо у дитини виникають труднощі й вона готова прийняти вашу допомогу, обов’язково їй допоможіть.
  • Якщо ви вирішили допомогти, то:
  • візьміть на себе тільки те, що вона може виконати;
  • в міру освоєння дитиною нових дій поступово передавайте їй відповідальність за їх виконання.
  • Поступово, але неухильно знімайте з себе опіку й відповідальність за особисті справи дитини і передавайте відповідальність їй.
  • Давайте дитині змогу стикатися з негативними наслідками своїх дій або своєї бездіяльності. Тільки тоді вона дорослішатиме і ставатиме свідомою.

ОСНОВНІ ПРАВИЛА УПРАВЛІННЯ ЛЮДЬМИ

Станьте добрішими. Якщо ви завжди вважали, що більшість людей примітивні істоти, яким потрібно тільки ходити по магазинах, дивитися телевізор і лежати, то ви не зможете керувати людьми. Щоб стати успішним керівником, вам потрібно змінити свої погляди. Ваші підлеглі повинні відчувати доброту й турботу в кожному вашому слові або дії. Ідеальною є ситуація, коли підлеглі починають сприймати робочий колектив як другу сім’ю, а до керівника ставитися як до рідного батька або матері.

Навіть якщо у вас є підстави сумніватись в чесності людини, ніколи не дозволяй собі показувати це, поки у вас не доказів.

Не намагайтесь бути розумнішим за підлеглих. Не намагайтесь показувати, що ви все знаєте. Ви – керівник, а тому не можна все знати й не повинні за визначенням. Будучи керівником, ви більше не можете поводитися як фахівець. Ваше завдання – довіряти знанням і класифікації ваших фахівців.

Дайте співробітникам право на помилку. Не позбавляйте їх шансу «сісти в калюжу». Дитина ніколи не навчиться ходити, якщо не падатиме. Перестаньте контролювати кожен крок співробітників – і це навчить їх відповідальності. Можливо, у деяких випадках ви змогли б зробити роботу краще, ніж ваш підлеглий. Але в ж не хочете отримати безініціативного співробітника, який не має своєї думки, не розвиватися й не вдосконалює свої знання? Дайте працівників свободу й змиріться з тим, що ваші підлеглі помилятимуться , а ви отримуватимете «стусани» за них від вашого начальника. Це нормально.

Працюйте тільки з тим, кому можете довіряти. Якщо ви даєте співробітникові право, то ви повинні йому довіряти як фахівець. Інакше як ви з ним працювати матиме?

Не будьте з підлеглими запанібрата. Керівник зобов’язаний мати авторитет. Є багато точок зору на те, чи можна заводити особистість відносинах. Якщо ж у дружніх взаєминах ви поступаєтесь роллю лідера підлеглому й починаєте шукати в нього як керівник. Якщо ви відчуваєте, що не зможете бути лідером у дружніх взаєминах із підлеглим, не потрібно заводити дружбу. Краще тримайте дистанцію.