День партизанської слави

Чиж Сніжана Миколаївна,

класний керівник,

спеціаліст I категорії

Дистанційна виховна справа

до Дня партизанської слави

Мета: розширити знання здобувачів освіти про партизанський рух в Україні, героїв партизанського руху; розвивати образне мислення, артистичні здібності в декламуванні поезій; виховувати патріотичні почуття, гуманізм, любов до України, пошану до тих, хто боровся за Батьківщину.

Хід уроку

Учень :

Ми не діти війни,
Лихоліття страшного не знаєм.
Із книжок про війну, про бої  ми читаєм.
Ми не діти війни,
Ми дітьми її пітьми не були.
Ми у мирі, у щасті, у тиші росли.
Але пам’ять про те, що творила
Кривава війна,
В наших душах   завжди ожива.

Ведучий: Щороку 22 вересня  вся наша держава відзначає День Партизанської Слави. Дорогою ціною заплатив український народ за участь у найстрашнішій за всю світову історію війні 1941-1945рр. Не щезне в пам’яті людській, не йде в забуття великий подвиг і велика трагедія нашого народу – його битва, його перемога над фашистами. Можна по-різному ставитися до Великої Вітчизняної війни, по-різному її називати, але хіба можна забути тих, хто поліг у боях, хто віддав своє життя для щастя інших.  Мільйонам людей назавжди врізався в пам’ять перший день Великої Вітчизняної війни. Чорною тінню фашистської навали, димом пожеж, смертю і руїнами звалився він на нас. І враз неділя 22 червня 1941 року, мирний день відпочинку, обернувся довгими роками страждань.

Ведуча:

В цей день  з почуттям безмежної подяки й любові ми віддаємо данину поваги ветеранам антифашистського опору: колишнім підпільникам і партизанам, захисникам і визволителям рідної землі – усім, кого ми з гордістю називаємо народними месниками.

Відзначення цього свята є державним визнанням неоціненного внеску народних месників у велику Перемогу над фашизмом.

 (розповідь супроводжується презентацією «Підпільний рух на Петропавлівщині»)

Ведучий:     Найважчі та найжорстокіші випробування випали на долю нашого народу у роки Другої світової війни. Мільйони українців, у тому числі тисячі петропавлівчан, пройшли крізь це пекло і не скорилися.

Ведуча: В історії нашого краю є і славні і трагічні події: однією з таких є діяльність партизан-народних месників, які в страшні роки ворожої окупації стали на захист стариків, жінок і дітей.  

Ведуча:  В роки тимчасової німецько-фашистської окупації Петропавлівщина перетворилася на партизанський край.

На початку жовтня 1941 року на нашій землі   було  близько10 підпільних організацій і груп, які об’єднували майже 117 партизан. Підпільні організації видавали антифашистські листівки і відозви, які в перші місяці діяльності підпілля  переписувалися від руки і розповсюджувалися серед населення.

Ведуча:  Однією з перших виникла підпільна група Данила Кривулі у Петропавлівці, згодом вона переросла у перший партизанський загін в районі і складалася з 52 чоловік. Комісаром цього загону став Тимофієв Микола Михайлович, політруком Перекрест Володимир Родіонович.

У схронах загін мав 200 гвинтівок, близько 300 гранат, патрони, приймач, друкарську машинку. Усе це було виділено за розпорядженням обкому партії уже в перші дні війни. Були у Петропавлівці і мало чисельні самостійні групи підпільників. Одна з таких діяла на місцевому маслозаводі, під керівництвом Семена Бражка. Ця група проводила диверсії, підсипаючи отруту в масло, саботуючи прийом молока від населення, видавали господарям фіктивні довідки про низьку жирність молока їхніх корів, розповсюджували листівки.

Ведуча:    Майже у кожному селі були наші групи. На станції Брагинівка її очолювали Василь Настенко і Олександр Вівчарук, Степан Пєрєвєрзєв у Ново – Вербках, Іван Колесников та Григорій Сусой у Миколаївці; у Росішках Олександр Ситник; Яків Дерипалка в селі Українське, Іван Коваленко та Степан Перескок у Коханвці, Іван Гора та Антон Чмуль у селі Хороше. У Новоселівці Йосип Лень.

У 1941 – 1943 рр. в районі діяли один за другим 2 партизанських загони. Патріоти вели справедливу боротьбу:

За рідну нашу країну спустошену,

 За тисячу тисяч забитих життів,

 Ми помсту смертельну вам оголошуєм,

 Ми знищим до щенту фашистських катів!

 За кров, за знущання, нелюдськії муки,

 Дітей, матерів і сестер,

 Ми вам одрубаєм брудні ваші руки,

 Могилою стане для вас СРСР.

Ведуча:    Так у відповідь на кривавий терор жандармерії і поліції    писала у своєму вірші – листівці партизанська поетеса Галина Стругалевич з партизанського загону «Петропавлівський», який діяв під командуванням Василя Фесенка у 1942 – 1943 рр.

Цей лист-листівка «Із підпілля» розповсюджувався патріотами в Петропавлівці і навколишніх селах. Запальні рядки його, сповнені любові до Батьківщини і ненависті до ворогів, вселяли радянським людям  віру в перемогу над ворогом».

Надовго  збережеться в пам’яті жителів Петропавлівки Галини Григорівни Стругалевич, колишньої артистки Харківського театру – читця ( а потім театру Юного глядача) та її чоловіка Федора Миколайовича Сап’яного, доцента, колишнього директора Харківського історичного музею, а в кінці свого життя вчителя історії Петропавлівської середньої школи № 1.

Ведуча: Партизани загону Данила Кривулі підірвали міст через річку Бик на дорозі з Петропавлівки на село Іванівку, а далі до лінії фронту. Тим вони на якийсь час призупинили просування ворога на схід. Вони нападали на обози з награбованим фашистами добром, відбираючи хліб, фураж, коней, худобу.

Нищили й живу силу противника. Але гинули герої у нерівних сутичках з противником. Тричі за окупацію партизани піднімали повстання, допомагаючи окремим, незначним іноді, передовим розвідувальним загонам Червоної Армії, щоб звільнити Петропавлівку та встановити тут свою владу, радянську.

Ведуча: Так у лютому 1942р. партизани на кілька діб, звільнили від фашистів наш райцентр.

 Зібравши сили, фашисти при підтримці важкої техніки придушили  повстання каральними акціями. Жорстоко розправились фашисти з патріотами – 106 партизанів було розстріляно та закатовано   серед них:  І.П.Вишня,  Василь Малєєв, Олексій Гром, Спиридон Руденко, Черненко Пантелеймон, Дименко Іван, Тупіка Іван, Міщенко Ілларіон, Дирипалка Яків та інші. На одних вказали місцеві запроданці інші, виконуючи завдання, прииняли нерівний бій і були захоплені. За допомогу партизанам та червоноармійцям  фашисти майже повністю спалили села Іванівку (тепер Самарське) та Осадче.

Мирних жителів піддали нещадним тортурам та знущанням, залякуючи, щоб не повставали проти нового гітлерівського порядку.

Ведуча:   Не зважаючи на каральні акції фашистів, партизанський рух не припинився, а навпаки, розгортався з новою силою. З ворогом воювали навіть діти. Зв’язковим між підпільними групами партизанського загону «Петропавлівський» був Володя Білаш. Закатованого фашистами та розстріляного хлопця, мертвим було повішено в центрі Петропавлівки для залякування молоді.

Брати Петро та Борис Русаненки разом з Іллею Захаровичем з Вереміївки, теж партизанили. Особливо активним був Петро. Недарма він мав підпільну кличку «Яструбок». Тільки йому відомими стежками він проводив розвідників, що проривалися з – за лінії фронту, доставляв розвід-дані в штаб загону. Під час бойових дій був зв’язковим між групою Захара Кіяшка та групою Івана Гори й Володимира Перекреста.

Ведуча: Василь Беззабарний, 15 літній хлопець з Іванівки, разом з однолітками, запримітивши, де фашисти замінували дорогу на рідне село, вночі зуміли викрутити запали з мін і перенесли їх обабіч, під стару грушу. Там вони залишили папірець: «Міни розміновано».

Наші земляки громили ворога, перебуваючи у партизанських загонах, за межами свого району. Це Картун Абрам Адріанович, що партизанив у Чернігівських лісах у загоні імені Олександра Невського; Маркова Анастасія Михайлівна – на Брянщині; Маєвська Надія Казимирівна створила цілий госпіталь у партизанському з’єднанні Сидора Артемовича Ковпака. Березняк Євген Степанович, колишній директор Новоселівської школи командував підпільною розвід – групою «Голос» у Польщі. Нині ж він – Герой України, почесний громадянин Кракова. Києва і Петропавлівки. Сливний Іван Григорович, утікши з концентраційного табору, деякий час партизанив разом з польськими вояками,а по визволенні Польщі знову пішов на фронт та визволяв народи Центральної Європи.

Ведуча : Неможна замовчувати той факт, що у нашому краї, поруч з чоловіками, партизанили й жінки: Вахнюк Марія, Юрченко Марфа, Гармаш Надія, Кошик Тетяна, Чорнобай Мотрона та інші. Коробська Марина надавала свою квартиру під явку. Були й такі, що поодинці шкодили ворогу. Багато наших земляків та радянських військовополонених врятувала лікарка колишньої земської лікарні Парасковія Манакова. Домовляючись з комендатурою, вона забирала в лікарню майже помираючих від ран і дистрофії солдатів; начебто для того, щоб повернути їх до життя і до роботи на шосейній дорозі, яку фашисти будували для своїх комунікацій по лінії Донбас – Київ. Та в концтабір майже ніхто з її підопічних не повертався. Вони «вмирали» начебто від тифу чи дизентерії. Відважній жінці допомагали довірені їй медсестри та санітарки: Нюся Біла, Соня Біневська. Віра Прасол, Феня Ісаєва. Приносили одяг, їжу для військовополонених, збираючи усе це серед населення Губарева Надія, Верещага  Євдокія, Панкова Параска,  сестри Ліда, Ніна та Зоя Трав’янки. Вони ж проводжали до партизанів окріплих червоноармійців, а ті – далі, за лінію фронту на Харківщину.

 Ведуча Мати партизана Івана Гори, у селі її кожен називав «Баба Гориха» переховувала та вилікувала 2 радянських розвідниць, що ледве не загинули при переслідуванні їх фашистами. У наших краях вони розвідували, де знаходяться аеродроми противника. А такі були під містом Павлоградом та в Суворівському лісі. Сім’я відважної жінки видала розвідниць за своїх племінниць – біженок, а згодом переправила за лінію фронту. Після війни колишні розвідниці відвідували свою рятівницю Гору Христину Карпівну, як рідну матір. Дочка її, у майбутньому наша народна поетеса, Фросина Карпенко у війну теж складала вірші – листівки із закликами до боротьби.

Чекання

В сорок першому році було,

Навіть страшно ту пору згадати:

В сіряці він пішов за село —

Залишилися дітки без тата.

Під полою блищала коса

У Івана, мого чоловіка,

Мені впала на очі роса

І не висохне, знаю, довіку.

Він пішов партизанити в ліс,

Я тремтіла, як лист той від бурі,

Сон і спокій Іван мій заніс,

Дні туманились сірі, похмурі.

Бо фашисти забрали й харчі,

А у мене діток аж п’ятірко!

Повкладаю їх спати вночі,

Як поснуть, тоді виплачусь гірко.

Дні чвалали в тяжкому труді,

І тяглися, як марення, ночі,

Ні листів, ані звістки тобі,

Лиш надії живили пророчі…

Час минав, і гриміли бої,

Спопелілі вже гаснули хати,

 Повертались зі сходу свої,

Я ходила на шлях зустрічати.

Прикладаючи руку до брів,

Видивлялась в обличчя солдатів.

Першим танк по шляху прогримів

Захитались стволи автоматів.

Від солдат, прокоптілих в боях,

 Чути пахощі пороху й поту,

 Роздвоївся в очах моїх шлях,

 Проводжала слізьми я піхоту.

Так і осінь замрячила з гір,

Снігова прошуміла пороша,

Притомивсь виглядати мій зір —

Все минає мій двір листоноша.

З діточками гніздечко звела

В незабутню ту визвольну осінь,

Тяжка втрата мені заплела

Білу пряжу у чорнії коси.

Років п’ять його ждала звідтіль,

На столі залишала вечерю,

А узимку, в лиху заметіль,

І ліхтарчик чіпляла на двері.

Не прийшов він вечеряти, ні,

І на вогник з пітьми не прибився,

Розмовляла я з ним уві сні,

А проснусь — тільки сльози лилися.

 А малеча мужніла, росла,

Набиралася розуму, сили,

Вже і пісня снує голосна,

Господарство з руїн воскресили.

Вже в СИНІв і свої діточки,

І будинки свої, а не хати.

І приходять сини, як батьки,

Значить, є кого вдовам чекати.

Класний керівник. Уся сім’я «Баби Горихи» перебувала в партизанських лавах. Життєва громадянська позиція цих людей гідна наслідування нинішніми поколіннями.

Ведуча : У вересневі дні 1943 року бійці другого партизанського загону під командуванням Василя Григоровича Фесенка взяли участь у визволенні Петропавлівки і району. Опісля він сам і його бійці разом з регулярними військами пішов на фронт і бив ворога до переможного кінця у 1945 році. Сьогодні їх вже не залишилося, пішли в небуття сивочолі ветерани партизанського руху.

Багато років відділяють нас від тих буремних днів. Та в пам’яті народній постають земляки – патріоти, визволителі рідної землі. Вічна їм слава і вічна пам’ять!

Ведучий 1. Пам’ять… Вона нетлінна й вічна. Вона дивиться на нас зі старих фронтових фотографій, тих речей, які зберігають колишні партизани, і не дає потьмяніти жодній героїчній сторінці перемоги над фашизмом. А ми, молоде покоління, про їхні бойові подвиги, їхнє героїчне життя можемо дізнатися сьогодні тільки з їхніх розповідей, кінофільмів, творів художньої літератури.

Ведучий 2. Наш обов’язок –  згадувати про них не тільки в свята, а кожного дня пам’ятати про тих, хто кував цю перемогу, хто загинув у цій страшній війні.

           Учень 5.    За мене, за тебе, за всю Батьківщину,

Хто фронтом звитяги йшов поруч з тобою,

                              Боровся з фашизмом, тоді партизанив

                              І ворога нищив героєм незнаним.

                              Згадай їх усіх, замордованих, вбитих,

І гідно живи їх життям недожитим!

Багато книжок написано про партизанські об’єднання. До вашої уваги   (виставка книг). Багато віршів і пісень оспівують подвиги українського народу.

                          1.Білий сніг покрив криваву січу…

                              Сколихнув тривожну тишу крук..

                              Тут усі хто ворогу навстрічу

                              Не підняв над головою рук.

                              2. Впав і я тут на безкраї доли

                             У землі і сонця на виду.

                              Впав тому, що рідний край ніколи

                              Не хотів віддати на біду.

                                3. Син землі…землею знову стану

                                За всіма законами буття.

                                Я здобув найбільшу в світі шану –

                                 Врятував нащадкові  життя.  

                              4. Я не прагну слави світової,

                                Встав, як сотні тисяч на заброд.

                                Впав я безіменним у двобої

                                Буду жити в імені НАРОД.

Ведучий:  Героїчні подвиги партизан у памяті народу будуть жити вічно, недарма для вшанування держава встановила День партизанської слави. Сьогодні ми низько схиляємо голови перед світлою пам’яттю тих, хто нехтуючи смерть, зупинили фашистську навалу ціною власного життя.

1. В людини кожної є потайні стежини

Миліші над усе, принадно голубі.

         І пам’ять в тому справді ж бо не винна,

                                            Що береже й до нині їх в собі.

                            2. Та є таке, що хочеться навіки

                               Зарити в памяті глибоко на дно

                               І лиш торкнеться хто, здригнуться враз повіки

                               Й обличчя стане – наче полотно.

   3. І постає в очах не золоте дитинство,

           А той тривожний сорок перший рік.

          Нечувані фашистські люті звірства

                                              О ні! Їх не забуть повік.

Ведуча:
Стоїть обеліск, в нім скорбота німа,
Що в селах, містах синів вже нема.
Лиш вогники – квіти їм люди кладуть,
Лиш сльози вмивають синів імена,
Що їх за собою забрала війна,
Що їхні серця уже довгі літа
Земля українська в собі пригорта.

Ведучий:
І знов біля братської тихо стою,
І спогад приходить, мов тихе зітхання.
Пливе, наче вічність, здобута в бою,
Хвилина мовчання.
Натягнуті нерви, немов тятива,
Пронизує пам’ять скорбота прощання,
І сумно згасає і тяжко сплива
Хвилина мовчання.
І подвиги мужні, і дружнє плече,
І роки надій, перемог, сподівання.
І серце сльозою нараз опече
Хвилина мовчання.

Ведуча:
У братських могил батьки і брати,
Вам чути цю траурну тишу.
Нам ваші окопи, дороги, фронти
Вогненними лавами дишуть.

У битвах полеглі,
Вас пам’ять розбудить.
Ніщо не забуто. Ніхто не забутий.
Пошани й жалоби хвилина настала.

(Всі онлайн встають. Метроном відбиває хвилину мовчання. Звучить фонограма муз. Шумана).

(У супроводі мелодії ”Журавлі” , муз. Я. Френкеля, сл. Р. Гамзатова)

Учень:
Йшли селом, йшли селом партизани,
По землі українській, невільній землі.
І у кожного зброя була за плечами,
І у кожного смуток і біль на чолі.

Ведучий:
Їм сумно за всю Україну,
За ту спалену хату, за зрубаний сад,
За ту пісню, що чув ти колись, солов’їну,
Але їм вже не було дороги назад.

 Ведуча:
І не всі повернулись із бою додому,
І не всіх дочекалася рідна сім’я.
Пам’ятайте ж ви їх, пам’ятайте такими,
Пам’ятай же ти їх, українська земля.

(Звучить фонограма пісні «Пісня про Україну», муз. А. Жданова сл. О.Горобця).

Ведуча
Історично склалося, що Дню партизанської слави передує день Миру.

(виходять на сцену учні початкових класів та «дівчина-Сонце»)

Учень 1
Слухайте, чесні люди Землі, і
Дуже ми просимо вас:

Учень 2
Боріться, боріться, — бо ми ще малі —
Мир захищайте для нас.

Учениця 1
Хочемо миру — хай буде мир.

Учениця 2
Пісня лунає і сміх,
Хай сонечко сяє, хай світить в наш двір,
Сонце хай сяє для всіх.

Дівчина-Сонце
Друже мій, не стій окремо,
В наше коло поспішай!
В танці миру ми пройдемо
По планеті з краю в край!
Беремось міцніше за руки,  
Щоб все життя так пліч-о-пліч пройти.
В цей сонячний ранок величного свята
Про дружбу почнемо хоровод наш вести.

(Звучить фонограма пісні «Хай завжди буде сонце», сл. Л. Ошаніна муз. А. Островського).
(дівчина-Сонце і учні початкових класів виконують хоровод-танок)

Класний керівник. Нехай День партизанської слави передається з покоління в покоління і надалі, нехай зберігає у наших серцях такі поняття як Батьківщина, честь, обов’язок і пам’ять.

 Закінчуючи нашу розмову, хочеться нагадати всім слова: «Батьківщину люблять не за те, що вона велика, а за те що вона своя». Сподіваюся, що ви діти, будете справжніми захисниками своєї Вітчизни.