#Українці150
Світлина 1 «Робота Лесі Українки над підручником»
Серед розмаїття створеного Лесею Українкою є маловідомий твір, який так і не потрапив у жодне зібрання її творів. Йдеться про «Стародавню історію східних народів», яка вийшла друком у Катеринославі 1918 року. Це перший україномовний підручник із стародавнього сходознавства. Леся його написала для своєї сестри. За первісним авторським задумом, рукопис мав бути підручником (чи посібником) для Ольги Косач, яка основи початкової і середньої освіти здобувала вдома. Датований 1890-м роком чорновий автограф підручника зберігається в рукописному відділі Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка.
Леся Українка при написанні тексту «Стародавньої історії східних народів» якнайширше використала різні записи релігійних, а також художньо-поетичних народних творів аж до Біблії. За консультаціями (особливо з питань всесвітньої історії) зверталася до П. Драгоманова — її рідного дядька, політичного емігранта, професора Софійського університету.
Бойко Інесса,здобувач освіти
ДПТНЗ «Чернівецький профейсійний ліцей сфери послуг”
Світлина 2 «До мого фортепіано»
Леся Українка була музикальна від природи, добре розуміла музику й майстерно грала на фортепіано, музика в її серці бриніла завжди. Вплив музики на творчість Лесі Українки величезний. Уже назви віршів красномовно свідчать про музично-поетичну природу поезії: «Мелодії», «Ритми», «Сім струн», «Романс». Навчившись майстерно грати і акомпонувати на фортепіано, Леся навчала цьому мистецтву своїх сестричок, найбільш успішно – Оксану.
На жаль, протягом усього життя спрага до музики в Лесі Українки так і залишалася невтамованою. Унаслідок хвороби Лесі довелось прооперувати ліву руку й видалити деякі пошкоджені кістки. Після операції письменниця більше не могла займатись музикою й навіть написала вірш «До мого фортепіано» як прощання зі своїм вірним другом.
Бойко Інесса,
здобувач освіти
ДПТНЗ «Чернівецький професійний ліцей сфери послуг”
Світлина 3 «Хтось біленький» і «хтось чорненький»
Письменниці зблизилися на ґрунті трагедій. Ольга Кобилянська розлучилася з Осипом Маковеєм, якого кохала багато років. А Леся Українка пережила смерть коханого, Сергій Мержинський хворів на туберкульоз легень і помер у неї на руках. Саме тоді Леся написала в листі Ользі, що страшно втомлена фізично й морально, але має виразне бажання, поїхати на зелену Буковину. Через два тижні вони зустрілися в Карпатах. Подруги захоплювалися фольклором, музикою, етнографією.
Леся Українка й Кобилянська виробили для листування особливий стиль звертання в третій особі – «хтось біленький» і «хтось чорненький», «хтось» і «хтосічок». А шифри пояснювали просто: жінки надсилали одна одній листівки, а не листи. Останні йшли до адресата 3 дні, а листівки – один день. З іншого боку, листівку міг будь-хто прочитати, тому вони були змушені шифрувати свої послання.
Обоє після 30 не мали ані чоловіків, ані дітей, прагнули любові, жили з розбитим серцем і страждали від нерозділеного кохання. Фактично, Кобилянська була єдиною подругою Лесі. Отже, дві найпрогресивніші жінки свого часу мали славу в літературі, але не мали щастя в особистому житті.
Асофроной Олена-Віталіна,
здобувач освіти
ДПТНЗ «Чернівецький професійний ліцей сфери послуг»
Світлина 4. Леся Українка й Іван Труш: як перетнулись долі митців
Галицький маляр Іван Труш познайомився з Лесею Українкою 1900 р. і запропонував намалювати її портрет. Леся погодилася позувати. Сеанси тривали по 2 години, а дорога до музею забирала у Лесі півтори години часу, що було досить обтяжливим. Труш працював із великим запалом й іноді видавався немилосердним. Лесі це імпонувало, їй була добре знайома така одержимість процесом творення і такий піднесений стан душі. Особистість Лесі Українки захоплювала й надихала художника багатством духовного світу, глибокою освіченістю, обізнаністю в історії, філософії, літературі, музиці.
На запрошення Лесі та її матері Олени Пчілки Іван Труш гостював влітку 1900 р. у їхньому маєтку на Полтавщині. Саме тут Леся познайомила митця зі своєю щирою подругою, двоюрідною сестрою Аріадною (Радою) Драгомановою. Через чотири роки після цього Іван і Рада одружилися.
Цікаво, що Труш, ще до особистого знайомства з Лесею й Аріадною, бачив у Львові у М. Павлика фотографію, на якій обидві сестри-подруги позують, притулившись одна до одної голівками.
Бойко Інесса,
здобувач освіти
ДПТНЗ «Чернівецький професійний ліцей сфери послуг»