ЗАТВЕРДЖЕНО

Рішенням колегії Департаменту освіти і науки облдержадміністрації

від 15.04.2016 № 1/2

Стратегія виховання особистості в системі освіти Чернівецької області на 2016-2021 роки

Загальні положення

Сьогодні Україна переживає складний етап свого розвитку – Євромайдан і Революція гідності, тимчасова втрата Криму та військові дії на Сході країни, системна криза суспільства та проголошення європейського вектора цивілізаційного розвитку, початок цілого комплексу необхідних суспільству і державі реформ. У цих складних умовах викликів і загроз громадяни України стають творцями й безпосередніми учасниками процесів, покликаних забезпечити динамічний і складний перехід до нової якості демократичного суспільства, в якому підвищується рівень політичної участі громадян, ступінь забезпечення прав і свобод, утвердження їх гідності.

Перед системою освіти і виховання стоїть імператив докорінного оновлення, очищення від стереотипів, шаблонів мислення, псевдоідей і лжецінностей минулого і сучасного з метою успішного розв’язання державотворчих завдань. Тому на часі є визначення нової стратегії виховання – узагальненої моделі дій, необхідних для досягнення поставлених перед системою освіти і виховання багатовекторних цілей шляхом координації та розподілу її ресурсів.

Варто визнати, що за період незалежності України на державному рівні було розроблено низку документів, які визначили концептуальні засади виховної роботи, зокрема: Концепція національного виховання (1994), Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти (1996), Концепція національно-патріотичного виховання (2009), Основні орієнтири виховання учнів 1-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів (2011), Концепція Загальнодержавної цільової програми патріотичного виховання громадян на 2013-2017 рр., Концепція громадянської освіти та виховання в Україні (2012). Вони залишаються актуальними в побудові сучасної системи виховної роботи.

Нині, як ніколи, потрібні нові підходи і нові шляхи до виховання патріотизму як почуття і як базової якості особистості. При цьому потрібно враховувати, що Україна має давню і величну культуру та історію, досвід державницького життя, які виступають потужним джерелом і міцним підґрунтям виховання дітей і молоді. Вони вже ввійшли до освітнього і загальновиховного простору, але нинішні суспільні процеси вимагають їх переосмислення, яке відкриває нові можливості для освітньої сфери.

Важливим у світлі гострих проблем сучасності стало затвердження Концепції національно-патріотичного виховання дітей та молоді (наказ МОНУ № 641 від 16 червня 2015 року) та прийняття загальнодержавного плану дій щодо її практичної реалізації - «Стратегії національно-патріотичного виховання дітей та молоді на 2016-2020 роки» (Указ Президента України від 13 жовтня 2015 року № 580/2015).

Наголошено, що національно-патріотичне виховання дітей та молоді має стати одним із пріоритетних напрямів діяльності держави, а злагоджена, системна і цілеспрямована діяльність повинна забезпечити формування національно-патріотичного виховного простору, розвитку громадянина як високоморальної особистості, яка плекає українські традиції, духовні цінності, володіє відповідними знаннями, вміннями та навичками, здатна реалізувати свій потенціал в умовах сучасного суспільства, сповідує європейські цінності, готова до виконання обов’язку із захисту Батьківщини, незалежності та територіальної цілісності України.

В основу системи національно-патріотичного виховання покладено єдина територія, державна мова, правовий простір, національна культура, наука і освіта, які у своїй сукупності утворюють єдиний виховний простір.

Виховний простір – результат конструктивної діяльності соціальних суб’єктів різного рівня – індивідуальних (педагоги, діти, батьки, громадські діячі, депутати, соціальні працівники, лікарі, спортсмени тощо) і колективних (професійні спільноти, піклувальні ради, батьківські ради, методичні об’єднання класних керівників, органи учнівського самоврядування, дитячі громадські організації та ін.

Структурною одиницею виховного простору завжди є освітній заклад, професійний колектив якого бере участь у створенні цього простору.

Стан і проблеми виховної роботи

в навчальних закладах Чернівецької області

Особливості географічного положення, історичного розвитку Чернівецької області визначають ряд її особливостей, які необхідно враховувати в організації виховної роботи у закладах освіти.

За останні 650 років територія Північної Буковини входила до складу різних держав: впродовж 415 років (1359-1774 рр.) вона перебувала у складі Молдовського князівства, протягом 143 років (з 1775 по 1918 р.) – Габсбурзької Австрії та Австро-Угорщини; майже 25 років (у період 1918-1940 та 1941-1944 рр.) – Румунії. Майже 48 років (1940-1941 та 1944-1991 рр.) північна частина Буковини входила до складу Української РСР, а відтак і СРСР. З 1991 року Чернівецька область – складова незалежної України.

Буковина є прикордонним багатонаціональним регіоном (за переписом населення 2001 року): українці – 75 %, румуни – 12,7 %, молдовани – 7,3 %, росіяни – 4,1 %, поляки – 0,4 %, білоруси – 0,2 %, євреї – 0,2 %, інші національності – 0,4 %. Румуни посідають друге місце за чисельністю і налічують 114,6 тис. осіб. Місцем компактного проживання румунів є Герцаївський, Глибоцький, Сторожинецький, Новоселицький райони та м. Чернівці.

У Чернівецькій області діють декілька національних просвітницьких центрів: німецький, польський, румунський, єврейський.

У 2015-2016н.р. в області функціонують 430 загальноосвітніх навчальних закладів, в яких навчаються 97112 учнів. Серед них 340 ЗНЗ з українською мовою навчання, 63 ЗНЗ – з румунською мовою навчання, 1 ЗНЗ – з російською мовою навчання, 18 ЗНЗ – двомовних з українською та румунською мовами навчання, 1 ЗНЗ – двомовний з українською та російською мовами навчання.

У 1991 році з ініціативи обласного управління освіти в Чернівцях було створено середню школу № 41, в якій навчальний процес організовано з урахуванням традицій єврейського народу, а канікули – з урахуванням єврейських релігійних свят.

У школах нацменшин вивчаються курси: «Історія та культура єврейського народу» та «Катастрофа євреїв у роки Другої світової війни», «Діалогічне мовлення для 5-9 класів з румунської мови та літератури», «Орфографія та орфоепія румунської мови для учнів 10-11 класів», «Румунська мова для шкіл з румунською мовою навчання для 5-9 та 10-11 класів».

За основними соціально-демографічними показниками

 

Україна

Захід

Південь

Центр

Схід

Віруючі

59.0

89.6

48.8

57.3

47.8

Ті, хто вагається між вірою і невір’ям

19.0

6.3

20.9

21.4

23.1

Невіруючі

9.6

1.3

12.6

8.1

14.5

Переконані атеїсти

2.4

0.5

3.7

2.0

3.3

Мені це байдуже

4.2

0.3

3.7

4.9

5.7

Важко відповісти

5.8

2.0

10.3

6.3

5.6

Показово, що за результатами опитування, проведеного Науково-методичним центром практичної психології та соціальної роботи Інституту післядипломної педагогічної освіти Чернівецької області (ІППОЧО), в Чернівецькій області 96 % учителів та батьків вважають християнські цінності орієнтирами в житті. Переважна більшість усіх батьків (більше 87%) вважають доцільним впровадження факультативів та курсів за вибором духовно-морального спрямування ; 81% батьків бачать позитивні зміни у поведінці своїх дітей під впливом факультативів та курсів за вибором духовно-морального спрямування.

1. Актуальною в Чернівецькій області є проблема вживання алкоголю серед учнів середньої та старшої школи: 23,4% учнів 7-9 класів складають групу ризику щодо вживання алкогольних напоїв. 22,3% опитаних недооцінюють можливість стати залежними від алкоголю. 30% учнів впевнені – вживання слабоалкогольних напоїв не призводить до розвитку алкоголізму.

2. Недостатньою є обізнаність підлітків Чернівецької області з проблеми ВІЛ-інфекції та СНІДу – 35,8 % серед 15545 учнів 7-9 класів потребують більшої інформації з питань профілактики захворювання, правового законодавства; 9,9 % учнів важко відповісти на дане питання.

3. Одним із невтішних показників є результати анкетування учнів про інформування їх щодо шкоди тютюнопаління, вживання алкоголю, протидії розповсюдження ВІЛ-інфекції. Лише 40% класних керівників здійснюють таку роботу.

4. Результати анонімного анкетування учнів загальноосвітніх шкіл Чернівецької області підтверджують наявність проблеми насильства. 61,7% опитаних дітей вважають, що проблема насильства є актуальною в нашій країні; 22,12% учнів засвідчили, що були свідками насильства. Серед інших видів насильства розповсюдженим виявилось нехтування потребами дитини: 19,13% зазнають його з боку вчителів, 15,89% – з боку батьків, 1,8% – в учнівському середовищі. Фізичного насильства хоча б раз зазнавали 48,28% респондентів. Найчастіше даний вид насильства здійснюється в учнівському середовищі. Ще 14,07% осіб зазнають фізичного насилля з боку батьків. Варто звернути увагу на відповіді дітей на запитання: «Чи існує проблема жорстокості у Вашому закладі?»: 16,04% опитаних відповіли «так», 35,90% важко відповісти, 48,06% – «ні».

5. За результатами дослідження виявлено 1165 дітей (19 %), схильних до проявів девіантної поведінки; переважна більшість з яких напружено спілкуються із учителями (48 %), 22 % – із батьками. У школах, що локалізовані в міській місцевості більше дітей (23 %), схильних до девіантних проявів, ніж у школах сільської місцевості (17 %). Хлопці переважно виявляють агресію та насильство (8 %), схильності до самоушкодження і саморуйнування (7 %). Серед дівчат найчастіше фіксується слабкий вольовий контроль емоційних реакцій (10 %). У 27 % дітей, схильних до девіацій, спостерігаються прояви делінквентної (протиправної) поведінки.

6. Тривожними є результати анкетування вчителів, батьків та дітей щодо наявності в них ідеалу,  як такий відсутній у 71,4 % вчителів, 76 % батьків та 90 % учнів. Серед ідеалів, вказаних учнями, переважають: герої комп’ютерних ігор та актори.

7. Результати дослідження серед студентської молоді ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації на поставлене питання: «Що плануєте робити після закінчення навчального закладу?» тільки 38% підуть працювати за обраною професією, а решту респондентів будуть вчитися далі (33%), спробують виїхати за кордон і працюватимуть там (15%), мріють мати власну справу і прагнутимуть до цього (9%), житимуть, як складуться обставини (3%), шукатимуть місце, де добре платять, і не обов’язково за спеціальністю (2%).

8. Розуміння молоддю сутності поняття «патріотизм». Основними його проявами респонденти вважають знанням гімну України (68%), одягання національного одягу (вишиванки) (60%), святкування національних свят (72%). Відсутнє розуміння, що патріотизм проявляється у конкретній діяльності на користь держави, а не тільки в зовнішніх атрибутах.

9. Проблеми сімейного виховання.

За повідомленням інформагенства УНІАН, загалом в Україні відсоток розлучень сягнув 61 %. При цьому від 52 % до 62 % розлучень в Україні припадає на молоді сім'ї. Хоча, за результатами опитування в Чернівецькій області, 74 % студентської молоді вважають сімю однією з основних цінностей в житті, кожна четверта дитина (24 %) підкреслює труднощі у взаємостосунках з батьками, зазначає про конфлікти у сім’ї; 36 % батьків потребую психологічної допомоги з питань виховання.

Тільки 30% батьків слідкують та знають про дозвілля їхніх дітей, і лише 23% активно залучаються до спільного проведення часу; 20% батьків визнають наявність конфліктних стосунків з власними дітьми; 28 % батьків вважають, що їм недостатньо знань із виховання дітей, а 37% – вважають міжособистісні сімейні проблеми наслідком зовнішніх впливів. Лише 28% батьків вважають власний приклад ефективним методом виховання. 42% вчителів вважають, що причиною конфліктних стосунків між батьками та дітьми є низький рівень психологічної обізнаності батьків.

Мета та завдання стратегії

Мета стратегії – визначити фундаментальні теоретичні й практичні засади створення в навчальних закладах ефективного виховного простору для формування всебічно розвиненої, гармонійної, духовно-моральної особистості, свідомого громадянина, патріота України.

Завдання:

  1. 1)проаналізувати особливості та основні проблеми виховної роботи;
  2. 2)узагальнити основні принципи та напрями виховної роботи;
  3. 3)зорієнтувати педагогів у сучасних підходах, наукових концепціях та актуальних способах вирішення проблем виховання;
  4. 4)розкрити основні засади та практичні механізми створення ефективного виховного простору навчального закладу;
  5. 5)визначити основні завдання, форми та методи функціонування виховного простору як основи планування та здійснення виховної роботи з урахуванням ланки освіти, специфіки закладу, реалій сьогодення.

Концептуальні засади створення

виховного простору навчального закладу

Основні принципи та напрями виховання особистості

Для успішної реалізації виховного простору слід керуватися загальноприйнятими в психолого-педагогічній науці принципами виховання особистості: цілеспрямованість; зв'язок виховання з життям; природовідповідність; народність; гуманізація; демократизація; етнізація; культуровідповідність; диференціація та індивідуалізація; єдність свідомості та активності (діяльності); виховання в праці; комплексний підхід у вихованні; виховання особистості в колективі; поєднання педагогічного керівництва з ініціативою та самодіяльністю учнів; поєднання поваги до особистості вихованця з вимогливістю до нього; принцип системності, послідовності й наступності у вихованні; єдність педагогічних вимог школи, сім'ї і громадськості; принцип виховуючого навчання; превентивність; технологізація; автентичність; акмеологічна спрямованість; виховання на християнських (загальнолюдських) цінностях.

Під системою національного виховання розуміють історично обумовлену і створену народом систему соціальних цінностей, поглядів, ідей і ідеалів, які стали ідеологією держави і керівництвом у вихованні підростаючого покоління. У цю систему входять усі напрями виховання: національно-патріотичне, військово-патріотичне, громадянське, правове, духовно-моральне, розумове, естетичне, трудове, економічне, екологічне, фізичне, превентивне, здоров’язбереження.

Основною метою національно-патріотичного виховання є формування у людини і громадянина високої національно-патріотичної свідомості, почуття відданості своїй державі.

Чинники національно-патріотичного виховання дітей та молоді:

-  приклади героїчної боротьби Українського народу за самовизначення і творення власної держави, ідеалів свободи, соборності та державності, успадкованих, зокрема, від княжої доби, українських козаків, Українських Січових Стрільців, армій Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки, учасників антибільшовицьких селянських повстань, загонів Карпатської Січі, Української повстанської армії, українців-повстанців у сталінських концтаборах, учасників дисидентського руху в Україні;

-  мужності та героїзму учасників революційних подій в Україні у 2004, 2013-2014 роках, учасників антитерористичної операції в Донецькій та Луганській областях;

-  героїзму українців, які боролися в арміях держав – учасників Антигітлерівської коаліції та в рухах опору нацистській Німеччині та її союзникам під час Другої світової війни 1939-1945 років, учасників міжнародних операцій з підтримки миру і безпеки;

-  шанобливе ставлення до пам’яті про жертв комуністичного та інших тоталітарних режимів в Україні, зокрема жертв Голодомору, політичних репресій і депортацій;

-  поширення інформації про досягнення наших співвітчизників та їх внесок у скарбницю світової цивілізації, зокрема у сферах освіти, науки, культури, мистецтва, спорту.

Основні складові національно-патріотичного виховання: громадянсько-патріотичне, військово-патріотичне, духовно-моральне виховання.

Громадянське виховання - формування громадянськості як інтегрованої якості особистості, що дає людині можливість відчувати себе морально, соціально, політично і юридично дієздатною та захищеною, покликане виховувати у молодої людини високі моральні ідеали, почуття любові до своєї Батьківщини, потреби у служінні їй. Основою громадянськості є моральна, політична та правова культура, почуття власної гідності, внутрішньої свободи і водночас вболівання за суспільні ідеали, за пріоритети держави, благо свого народу і його дружні взаємини у світовому співтоваристві.

Патріотичне виховання складова національного виховання, головною метою якого є становлення самодостатнього громадянина-патріота України, гуманіста і демократа, готового до виконання громадянських і конституційних обов’язків, до успадкування духовних і культурних надбань українського народу.

Військово-патріотичне виховання - цілеспрямований, організований процес формування готовності юнаків старшого шкільного віку до строкової військової служби в Збройних Силах України, покликане формувати громадянина-патріота, виробляти у нього глибоке розуміння громадянського обов'язку, готовність у будь-який час стати на захист Батьківщини, оволодівати військовими і військово-технічними знаннями, спонукати до фізичного самовдосконалення, а також вивчати бойові традиції та героїчні сторінки історії українського народу, його Збройних Сил, формує наступні якості особи: знання героїчного минулого українського народу і його воїнства; відчуття пошани до військово-бойових традицій армії і флоту; відчуття гордості і преклоніння перед героями-українцями; почуття громадянського і конституційного обов'язку по захисту Української держави, його територіальній цілісності від ворогів; установка на соціально-корисну діяльність для зміцнення держави; прагнення стати кваліфікованим захисником, своєї Вітчизни.

Правове виховання - виховна діяльність, спрямована на формування правової свідомості та правомірної поведінки дітей. Правове виховання спрямоване на прищеплення вихованцям поваги до Конституції України, її державних символів (герба, прапора, гімну), прав і свобод людини і громадянина.

Завдання правового виховання:

- надання учням знань про закони держави, підвищення їх юридичної обізнаності, інформування з актуальних питань права;

- виховання поваги до держави і права;

- вироблення умінь і навичок правової поведінки;

- виховання нетерпимого ставлення до правопорушень і злочинності, спонукання до посильної участі в боротьбі з негативними явищами в житті;

- подолання в правовій свідомості хибних уявлень, негативних навичок і звичок поведінки.

Духовно-моральне виховання виховання поглядів, переконань, особистої спрямованості, духовно-моральних якостей, що надають вищого змісту думкам і вчинкам людини. Духовність необхідно розглядати як складову національної ідеї. Від того, яка міра духовності стане основою життя особистості, залежить майбутнє української нації. Адже моральність нації – основа духовної стійкості та спадкоємності її історичного буття.

Моральне виховання характеризують поняття: мораль, моральний ідеал, моральний кодекс, моральні норми, моральні переконання, почуття та якості.

Розумове виховання - діяльність вихователя, спрямована на розвиток інтелектуальних сил і мислення учнів з метою прищеплення культури розумової праці.

Естетичне виховання - педагогічна діяльність, спрямована на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси.

Структуру естетичної свідомості складають: естетичні сприйняття (спостережливість, вміння помітити найсуттєвіше, що відображає зовнішню і внутрішню красу предмета, явища, процесу, відчувати радість від побаченого, відкритого); естетичні почуття (почуття насолоди від сприймання прекрасного в оточуючій дійсності, творах мистецтва); естетичні судження (передають ставлення особистості до певного об'єкта, явища); естетичні смаки (емоційно-оціночне ставлення людини до прекрасного); естетичний ідеал (зразок, з позиції якого особистість оцінює явища, предмети дійсності; відображає уявлення про красу, її критерії).

Трудове виховання - виховання свідомого ставлення до праці через формування звички та навиків активної трудової діяльності.

Покликане забезпечити:

- психологічну готовність особистості до праці;

- підготовка до праці.

Зміст трудового виховання відображають поняття «трудова свідомість», «досвід трудової діяльності», «активна трудова позиція».

Економічне вихованняорганізована педагогічна діяльність, спрямована на формування економічної культури особистості. Економічна культура особистості означає гармонійне поєднання у ній фізичних, розумових, організаторських здібностей, високого рівня освіти і кваліфікації, потреби у вільній, творчій праці, поліпшення її умов, зростання матеріальних і духовних потреб. У сфері особистого життя економічна діяльність передбачає: планування та організацію особистого бюджету, доходів та витрат сім'ї; економічно обґрунтоване оцінювання товарів, які купуються для особистих потреб, їх раціональне використання; раціональне ставлення до свого здоров'я, режиму і способу життя.

Екологічне виховання - систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток у людини культури, взаємодії з природою.

Фізичне виховання - система заходів, спрямованих на зміцнення здоров'я людини, загартування її організму, розвиток фізичних можливостей, рухових навичок і вмінь.

Важливим вектором інноваційної стратегії виховання є здоров’язбереження як принцип і практика зміцнення і збереження здоров’я підростаючого покоління в процесі навчання і виховання.

Превентивне виховання включає підготовчі та профілактичні дії педагогічного колективу, спрямовані на запобігання формування в учнів негативних звичок, рис характеру, проявам асоціальної поведінки та організацію належного догляду за діяльністю школярів. Основні напрями превентивного виховання учнів школи: профілактика правопорушень серед неповнолітніх; утвердження здорового способу життя; профілактика тютюнопаління, вживання алкоголю; підвищення соціальної компетентності молоді, формування відповідальної поведінки.

Принципи й етапи формування виховного простору навчального закладу

Виховний простір школи – це узгоджений комплекс виховних впливів (засобів, заходів, традицій тощо), які у сукупності забезпечують особливу організацію життя школи – організацію життєдіяльності учня в школі, соціальну практику, соціальне та життєве проектування, залучення вихованця до духовних надбань життєтворчості, покликаний бути своєрідним тренувальним майданчиком становлення самодостатнього громадянина-патріота України, гуманіста і демократа, готового до виконання громадянських і конституційних обов’язків, до самовдосконалення і самореалізації у швидкозмінному світі.

Виховний простір існує у двох вимірах: об'єктивному і суб'єктивному.

Вимір об'єктивний – це реально існуючі елементи спеціально сформованого виховного простору, місцевого, загальнодержавного чи глобального, що представлені соціальними умовами, інформаційним та законодавчим забезпеченням, окремими виховними системами з їх програмами та подіями: розпорядженнями, навчальними планами, статистичними звітами, конкурсами, конференціями, семінарами і т.д., - які реально існують і виявляють свій вплив на конкретного суб'єкта виховного процесу певною, більшою чи меншою, мірою.

Вимір суб'єктивний - це ті елементи виховного простору, що існують віртуально у свідомості людини, це простір ще незреалізованої норми, ідеалу, який виявляє зв'язок з реальним станом речей також лише певною, більшою чи меншою, мірою. Наявність виховного ідеалу часто виступає дієвішим чинником самовиховання, як цілий рід різноманітних, навіть найкраще організованих, виховних заходів.

Діти дуже тяжко переживають розчарування в учителеві. За словами В.Сухомлинського, «Дитина часом робить все наперекір дорослим тому, «що ідеальний образ, створений в її серці, був розтоптаний тим, кого вона вважала своїм ідеалом…».

У зв’язку з цим принципами формування виховного простору навчального закладу є:

- національно-патріотичний характер виховного простору – ідея виховання свідомого патріота України повинна пронизувати червоною ниткою увесь виховний простір, їй повинні підпорядковуватися всі заходи екологічного, правового, трудового виховання тощо;

- пріоритетність духовно-морального виховання – плекання загальнолюдських (християнських) цінностей у виховному просторі. В основі поняття «патріотизм» – моральна категорія «любов» до рідної землі, мови; моральні категорії «відповідальність», «небайдужість» – ключові у формуванні громадянської позиції, екологічної свідомості тощо. Тому саме від якості морального виховання залежить якість усіх інших напрямів виховання;

- якісна освіта як основа виховання – зміст навчального процесу його організація є основним чинником прищеплення цінностей, формування життєвих компетенцій: уміння спілкуватися, обґрунтовувати думки, шукати компромісні рішення;

- багатовекторність виховного простору – використання всіх можливих виховних середовищ;

- особистісна орієнтованість – усвідомлення вихованцем себе як особистості, створення умов для вільного і відповідального самовираження;

- гендерна відповідність – урахування гендерного підходу, вплив власної позиції на розвиток особистості учнів; андрогінна поведінка, яка вбирає в себе все краще з обох статевих ролей і позитивно впливає на соціальний та психологічний стан людини;

- виховна домінанта успіху – створення педагогічних умов для формування спрямованості особистості на успіх, формування впевненості вихованця у своїх силах;

- психологізація як здатність враховувати у комплексі всі зовнішні й внутрішні впливи на дитину й одночасно творити духовно-творче розвивальне середовище, нейтралізуючи негативні з них та посилюючи позитивні;

- превентивність – перетворення середовища ризиків на простір можливостей для самореалізації особистості дитини дає змогу значно підвищити ефективність виховної роботи, попередити поширення негативних явищ у дитячому і молодіжному середовищі;

- стратегічне планування – перехід від «кризового менеджменту» до проектування життєвих перспектив разом із дитиною;

- організація діяльності дитини щодо освоєння і привласнення виховного простору, що забезпечує запуск механізмів саморозвитку і життєтворчості;

- відкритість до соціуму, співпраця з сім’єю, громадськістю. Вибудовуючи виховний простір, педагоги мають враховувати педагогічні цілі (школи як соціокультурної системи) і непедагогічні (тобто цілі самих дітей) і об'єднувати для розв’язання виховних проблем усіх учасників педагогічної взаємодії – педагогів, батьків, учнів, громаду;

- міжсекторальне партнерство – школа не може і не повинна вирішувати всіх проблем виховання самотужки. Фахівці різних секторів, дотичних до проблеми виховання (освіти – медицини – соціальних служб – правоохоронних органів – служб у справах сім’ї, молоді та спорту – установ культури тощо), повинні об’єднати свої зусилля і ресурси у справі виховання дітей та молоді, взаємодоповнюючи один одного;

- адвокація – вплив на відповідальних осіб, які можуть допомогти створенню виховного простору, лобіювання інтересів навчального закладу і дітей у місцевій громаді;

- залучення дітей до розв’язання суспільно значущих і особистісних життєвих проблем, формування досвіду громадянської поведінки;

- спонукання школярів до самостійного розв’язання власних життєвих проблем у нестабільному суспільстві;

- життєтворчість як здатність забезпечити дитині можливість облаштувати власне життя, творити колективні і міжособистісні взаємини;

- розвиток творчого потенціалу всіх суб’єктів навчально-виховного процесу;

- педагогічна культура вчителів і вихователів, невід’ємними особливостями якої є людяність, інтелігентність, толерантність, розуміння, здатність до взаємодії;

- педагогічний захист й підтримка дітей у розв’язанні їхніх життєвих проблем та в індивідуальному саморозвитку, забезпечення їхньої особистісної недоторканності і безпеки;

- самореалізація людини в особистісній, професійній та соціальній сферах її життєдіяльності.

Етапи створення виховного простору навчального закладу:

1. Окреслення кола виховних проблем ЗНЗ – моментальний «знімок» життя ЗНЗ і громади, пошук відповідей на питання «ЩО ми маємо?», «ДЕ ми зараз?».

2. Аналіз проблем і причин – коли проблеми окреслено, важливо зрозуміти причини їх появи, для того аби ухвалені пізніше рішення усували не симптоми, а причини; пошук відповіді на питання «ЧОМУ?».

3. Розробка проекту виховного простору – розробляється стратегічний план змін, визначаються шляхи його реалізації, тактика вирішення проблеми, добираються технології і методи, іде пошук ресурсів і залучення партнерів; пошук відповідей на питання «ДЕ ми хочемо опинитися?» і «ЯК?».

4. Реалізація проекту – здійснення певних дій, відстеження логіки розвитку подій і результатів, прогнозування перешкод, своєчасна корекція тактики; пошук відповіді на питання «ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ?».

5. Рефлексія – аналіз та оцінка результатів; пошук відповідей на питання «Чи вдалося досягти очікуваних результатів?», «Чи зробили все, що мали зробити?», «ЩО ЗМІНИЛОСЯ?».

Сфери і механізми реалізації стратегії

Цільовими групами Стратегії є діти й молодь різних вікових категорій, педагогічні працівники, батьки, громадськість. Функціонування ефективного виховного простору формування особистості забезпечується взаємоузгодженою цілісною діяльністю усіх ланок системи освіти: сім’ї, навчальних закладів різних рівнів і типів, позашкілля, громадських організацій.

Сімейне виховання

Виховання дитини починається в родині. Саме найближчі люди – батько і мати – мають визначальний вплив на формування, характер, якість виховного простору дитини. На них, згідно Конституції України, покладено основну відповідальність за виховання дитини.

Сімейне виховання – одна з найбільш давніх форм соціалізації і виховання дітей, яка органічно об’єднує об’єктивний вплив культури, традицій, звичаїв, поглядів народу, сімейно-побутових умов і взаємодію батьків з дітьми, у процесі якої відбувається повноцінний розвиток і становлення підростаючої особистості.

Сімейне виховання – це взаємодія батьків і дітей, яка ґрунтується на родинній інтимно-емоційній близькості, любові, турботі, повазі й захищеності дитини, сприяє створенню сприятливих умов для задоволення її потреб у повноцінному розвитку та саморозвитку.

Важливість родини як інституту виховання зумовлена тим, що в ній дитина перебуває протягом значної частини свого життя і за тривалістю свого впливу на особистість жоден з інститутів виховання не може порівнятися з родиною.

Платформою для створення виховного простору формування особистості дитини в сучасній сім’ї є Концепція сімейного виховання дітей і молоді в системі освіти України «Щаслива родина» на 2012-2021 рр., Іншим напрямом роботи є підготовка підростаючого покоління до дорослого, сімейного життя, формування розуміння і готовності до відповідального батьківства тощо.

Педагогам навчальних закладів доводиться працювати і налагоджувати співпрацю з батьками, формування яких припало на 90-ті роки минулого століття, де були відсутні сталі норми та напрями. Тому у взаємодії навчального закладу з сім’єю важливо дотримуватися таких принципів: - пріоритетності сімейного виховання;

-  рівноправності: і вчитель, і батьки – рівноправні суб’єкти взаємодії, ні класний керівник, ні батьки не повинні диктувати свої умови і здійснювати тиск зверху;

-   безпечного діалогу: досягти загальної мети можна завдяки взаємній довірі між батьками учня і класним керівником;

-  «пересікання поля впливу»: якщо вчителеві вдасться довести батькам, що він дійсно бажає добра їхній дитині, зацікавлений у її успіхах, благополуччі, що його намагання щирі, то батьки приймуть його позицію і будуть відкритими до діалогу та співпраці;

-  опори на позитивне», відповідно до якого, педагог повинен сприймати дитину такою, якою вона є, повинен бачити й називати батькам насамперед позитивне, що в неї є, а не тільки недоліки, які слід розглядати як проблему, що вимагає сумісного пошуку шляхів її розв’язання;

-  конструктивності: будь-яка взаємодія педагога з батьками дитини повинна мати чітку мету, спрямовану на певний результат. Не слід вести безпредметну розмову, яка може роздратувати батьків або викликати в них небажання подальшої співпраці;

-  оптимізму: за жодних умов педагог не повинен демонструвати батькам свою невпевненість, розчарування, невіру в кращі результати і зміни. Оптимістична віра в учня, в його успіх і бажання допомогти йому в будь-якій ситуації – основа індивідуальної допомоги дитині, яку надає дитині вчитель разом із батьками.

Основні напрями та заходи підвищення ефективності сімейного виховання

З метою підвищення статусу інституту сім’ї, престижу толерантних сімейних відносин передбачається:

• удосконалити систему виховної роботи з питань сімейного життя, родинного виховання у навчальних закладах різного рівня;

• посилити пропагування сімейних цінностей шляхом проведення постійних широкомасштабних інформаційних кампаній, у тому числі через засоби масової інформації;

• здійснювати культурно-просвітницькі заходи з метою відродження та збереження сімейних традицій і цінностей.

З метою здійснення інформаційно-просвітницької роботи з сім’ями, удосконалення форм психологічної, юридичної, інших видів допомоги з питань шлюбу, сім’ї та виховання дітей, розширення сфери культурних послуг необхідно:

• розвивати мережу сімейних клубів, центрів сімейної культури, інших спеціалізованих служб, з метою надання соціально-психологічної допомоги у виконанні батьківських обов’язків, профілактики девіантних форм сімейних відносин;

• забезпечити здійснення педагогічного та соціально-педагогічного патронажу сімей;

• здійснювати роботу з дошлюбної діагностики та консультування, педагогічної підготовки молодих батьків до виховання дітей;

• створити систему взаємодії закладів і служб органів охорони здоров’я та центрів соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді для здійснення соціального супроводу сімей, які чекають на народження дитини;

• забезпечити підготовку та видання спеціальної літератури, створення циклів теле- та радіопередач для батьків з питань виховання дітей;

• надавати підтримку громадським організаціям у здійсненні інформаційно-освітніх програм з питань сімейних відносин між подружжям, виховання дітей, формування здорового та радісного способу життя;

• здійснювати інформаційно-просвітницькі заходи, спрямовані на формування навичок ефективного спілкування між статями, подолання ґендерних стереотипів щодо розподілу соціальних ролей у сім’ї.

Для надання допомоги сім’ям, які перебувають у складних життєвих обставинах, передусім молодим, багатодітним, неповним, слід:

• удосконалити систему виявлення та обліку сімей, які перебувають у кризових ситуаціях, підвищення якості соціального супроводу сімей, які потребують сторонньої допомоги;

• забезпечити проведення індивідуальної роботи із сім’ями, в яких батьки – інваліди чи виховуються діти з обмеженими фізичними можливостями.

За напрямом попередження насильства в сім’ї необхідно:

• створити систему раннього виявлення сімей, у яких вчиняється насильство або є загроза його вчинення, та забезпечити соціальний супровід таких сімей;

• забезпечити підвищення рівня правової культури батьків та поінформованості щодо попередження насильства в сім’ї шляхом проведення широкомасштабної інформаційно-просвітницької та роз’яснювальної роботи;

З метою поліпшення кадрового забезпечення реалізації вищезазначених заходів слід:

• забезпечити підготовку відповідних фахівців на всіх рівнях;

• удосконалити систему підвищення їх кваліфікації;

• запровадити роботу відповідних навчально-методичних центрів.

З метою поповнення наявного науково-методичного забезпечення виконання заходів програми передбачається:

• проведення систематичних соціально-педагогічних досліджень з вивчення проблем різних категорій сімей;

• підготовка, видання та поширення наукових і методичних матеріалів;

• проведення наукових і науково-практичних конференції з питань сім’ї та реалізації державної політики у цій сфері.

У системі освіти Чернівецької області необхідно здійснювати заходи щодо:

• організації сімейного відпочинку шляхом проведення щорічних родинних фестивалів, конкурсів, змагань;

• проведення наукових та соціологічних досліджень з дослідження проблем сім’ї; підтримка і забезпечення роботи сімейних клубів за місцем проживання;

• видання методичних посібників, інформаційних матеріалів з питань планування сім'ї, прав і обов'язків подружжя, відповідальності батьків за виховання дітей.

Цілеспрямована робота по підвищенню ефективності сімейного виховання має проводитися у таких напрямах:

  • вивчення проблем виховання дитини у неблагополучних, дистантних сім’ях;
  • педагогічна підтримка функціонально неспроможних, неблагополучних, дистантних сімей та сімей у складних життєвих обставинах;
  • педагогічна просвіта батьків з використанням сучасних форм і методів роботи;
  • активне залучення батьків та інших членів родини до виховної роботи з дітьми в класі, школі, ВНЗ.

Форми роботи з батьками в закладах освіти

Традиційні форми роботи з батьками у закладах освіти

Інноваційні форми роботи з батьками: нетрадиційні форми проведення батьківських зборів (збори-диспути, збори-конференції, збори-практикуми, збори-концерти, збори-семінари); педагогічний десант (виступ педагогів в організаціях, де працюють батьки); дерево родоводу (зустрічі поколінь, роздуми над проблемами виховання); у сімейному колі індивідуальна допомога родинам, організація індивідуальних зустрічей із лікарями, юристами, психологами); родинний міст (збори дітей, батьків, членів родини); день добрих справ (спільна трудова діяльність вчителів, дітей та батьків); сімейна скринька (добірка матеріалів з позитивним досвідом родинного виховання); дні довіри (у визначені дні батьки-лікарі, батьки-юристи, і т.п. проводять консультації для охочих); народні світлиці (спільне проведення традиційних святкувань); аукціони педагогічних ідей (обмін досвідом з родинного виховання); батьківські педагогічні ринги (спільне розв’язання педагогічних задач); батьківські педагогічні «табу» (спільне обговорення шляхів виходу із кризових ситуацій); педагогічні та психологічні тренінги для батьків.

Професійно-технічна   освіта

            Професійно-технічна освіта (15-18 років) охоплює підлітковий, юнацький, частину дорослого етапу  у розвитку та становленні людини.

         Значною частиною контингенту учнів є інваліди, діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, та учні, слухачі, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, які мають право на особливий  соціальний  захист в галузі професійно-технічної освіти.   

         Виховна робота у системі професійно-технічної освіти має бути спрямована на розвиток людської гідності, громадянськості,  патріотизму, чес­­ності, толерантності, працьовитості й повинна стати запорукою формування вільної особистості, добробуту україн­сь­­кого народу,  правової держави, рівноправної  інтеграції  до європейського співтовариства. Особливого значення сьогодні у професійно-технічних навчальних закладах набуває патріотичне виховання, яке повинно крім власне виховання патріотизму  бути спрямованим на виховання молодої людини як свідомого громадянина, державотворця, носія християнських чеснот, охоронця і популяризатора української національної культури, екологічно грамотної людини, з високим рівнем політичної та правової культури, доброго сім’янина тощо.

 

Психологічний супровід і соціально-педагогічне проектування навчально-виховного процесу

Невід’ємним компонентом реалізації виховання особистості є психологічний та соціальний супровід навчально-виховного процесу, метою якого є створення умов для збереження психологічного здоров’я дитини та забезпечення її вікового розвитку; психологічний супровід взаємодії «педагоги – діти», «педагоги – батьки»; підвищення психологічної культури батьків та педагогів.

  Завдання:

• розвиток навичок соціально визнаної поведінки, взаємодії в колективі однолітків;

• забезпечення психологічної підтримки дітей, учнів, студентської молоді в подоланні складних життєвих ситуацій;

• розвиток навичок побудови конструктивних взаємин учнівської молоді з батьками та педагогами;

• формування позитивних ціннісних орієнтацій, сприяння професійному самовизначенню учнів та студентів;

• профілактика деструктивних форм поведінки учнівської молоді;

• формування знань про партнерські стосунки та готовності до подружнього життя;

• створення умов для покращення психологічної культури батьків та педагогів.

Форми роботи:

• діагностика соціально-психологічного клімату в учнівських колективах;

• тренінгові заняття;

• заходи для всіх учасників навчально-виховного процесу (групові консультації, тренінгові заняття, виступи тощо) та індивідуальне консультування дітей (учнів), що переживають кризову ситуацію;

• дослідження індивідуальних життєвих потреб учнів;

• просвітницькі заходи («круглі столи», «семінари-практикуми») для батьків та педагогів;

• профорієнтаційні тренінги, групові консультації для учнів та студентів;

• просвітницькі заходи з формування навичок здорового способу життя, профілактика хімічних, ігрових та інтернет-залежностей;

• групові консультації для батьків та їхніх дітей з метою попередження проявів девіантної поведінки;

• спецкурси, просвітницькі програми для учнівської молоді, орієнтовані на розвиток навичок партнерського спілкування, вирішення проблемних ситуацій у взаєминах, збереження репродуктивного здоров’я, планування свідомого і відповідального батьківства;

• вивчення запитів педагогів та батьків з питань виховання для оптимізації просвітницьких заходів, спрямованих на підвищення їх психологічної культури.

Психологічний супровід виховної роботи (ПТНЗ)

Мета: Формування самостійної та самодостатньої особистості, здатної до професійного розвитку, активної адаптації на сучасному ринку праці та творчої самореалізації.

Завдання:

- розвиток професійної компетентності, вміння корелювати професійні завдання з суспільними вимогами та потребами;

- розвиток комунікативної культури та міжособистих відносин, соціальної компетентності, самосвідомості, саморозуміння та толерантності;

- профілактика залучення до негативних ситуацій, формування позитивних ціннісних орієнтацій;

- профілактика втягнення учнів в асоціальне середовище;

- розвиток лідерських якостей особистості учнів

Форми роботи:

Учні: - проведення психологічних заходів, які сприяють формуванню самостійного та критичного мислення, психологічної готовності щодо їх особистісного й професійного саморозвитку

- визначення розумового, емоційного, морального та духовного розвитку особистості;

- здійснення інформаційно-просвітницьких заходів, спрямованих на формування навичок ефективного спілкування між статями, подолання ґендерних стереотипів щодо розподілу соціальних ролей у сім’ї, підготовка до щасливого подружнього життя та планування свідомого і відповідального батьківства;

- формування психологічної готовності до протидії негативним впливам соціуму, уміння аналізувати ситуацію й обирати відповідну поведінку, яка не зачіпає свободи і гідності іншої людини, розвиток соціально-психологічної компетенції, яка забезпечує можливість вибору особистості свого життєвого шляху, самостійного рішення певних проблем;

- профілактика хімічних, ігрових, віртуальних залежностей;

Педагоги:- аналіз впливу виховного середовища на формування особистості;

- психолого-педагогічна допомога у проведенні профілактичної роботи спрямована на навчання педагогів надавати своєчасну допомогу та підтримку, пов’язану з труднощами в особистісному та професійному становленні;

- впровадження інноваційних та інформаційно-комунікативних технологій у виховання учнівської молоді;

- допомога соціально дезадаптованим категоріям учнів.

Батьки:- профілактичні бесіди, індивідуальні консультації спрямовані на формування психолого-педагогічної культури у вихованні дітей (створення гармонічних взаємин між батьками та дітьми, дотримання певного способу життя і доброзичливих стосунків усіх членів родини тощо).

- підвищення рівня правової культури батьків, їх відповідальності за виховання дітей.

Умови реалізації стратегії

Ефективна реалізація Стратегії потребує:

-  чіткої координації діяльності навчальних закладів, органів державної влади, громадських організацій, сім’ї щодо реалізації завдань Стратегії;

-  налагодження міжсекторального співробітництва всіх сфер суспільства, дотичних до функціонування виховного простору формування особистості;

-  якісного кадрового забезпечення - організації різнорівневої підготовки і підвищення кваліфікації фахівців, які працюють у сфері виховної роботи;

-  посилення виховної спрямованості змісту програм навчальних предметів і введення факультативних курсів з актуальних проблем виховання;

-  модернізації і конкретизації змісту виховної роботи через розробку інноваційних тематичних Програм та орієнтовного Плану заходів щодо створення виховного простору навчального закладу;

-       оновлення методичного інструментарію виховної роботи – впровадження інноваційних технологій, сучасних інтерактивних форм і методів роботи;

-       інституалізації інноваційних стратегій виховання шляхом створення осередків, орієнтованих на вирішення актуальних проблем виховання дітей і молоді (центрів, майстерень, консультаційних пунктів тощо);

-       вивчення, презентації і популяризації передового педагогічного досвіду традиційними і інноваційними шляхами (семінари, майстер-класи, веберенції, форуми тощо);

-       створення інформаційних ресурсів;

-       розробки і публікації методичної літератури;

-       наукового супроводу – налагодження конструктивної взаємодії навчальних закладів з науковими установами для розробки й реалізації спільних дослідницьких проектів;

-       проведення щорічного моніторингу рівнів сформованості ціннісних ставлень особистості для удосконалення діяльності виховного простору навчального закладу;

-       налагодження міжнародної співпраці з організаціями держав Європейського Союзу, які успішно впроваджують заходи у сфері виховання.

-        

Очікувані результати впровадження стратегії

Покращення ефективності виховного простору у навчальних закладах області з метою формування всебічно розвиненої, гармонійної, духовно-моральної особистості, свідомого громадянина, патріота України.

Механізмом реалізації «Стратегії виховання особистості в системі освіти Чернівецької області на 2016-2021 роки»  стане затвердження Програми  та розробка методичних рекомендацій щодо її виконання.

Список використаних джерел

перелік нормативно-правових документів

  1. 1.Конституція України
  2. 2.Концепція ООН  про права дитини
  3. 3.Закон України «Про освіту»
  4. 4.Закон України «Про загальну середню освіту»
  5. 5.Закон України «Про вищу освіту»
  6. 6.
  7. 7.Закон України «Про молодіжні та дитячі громадські організації»
  8. 8.Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації»
  9. 9.Закон України «Про фізичну культуру і спорт»
  10. 10.Закон України «Про охорону дитинства»
  11. 11.Закон України «Про попередження насильства в сім'ї»
  12. 12.Закон України «Про Загальнодержавну програму «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2016 року».

Діючі стратегії та концепції

  1. Основні орієнтири виховання учнів 1-11 класів ЗНЗ України
  2. Національна стратегія розвитку освіти в Україні до 2021 року
  3. Концепція національного виховання (1994)
  4. Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти (1996)
  5. Концепція екологічної освіти України (2001)
  6. Концепція  формування  позитивної  мотивації  на здоровий спосіб життя у дітей та підлітків (2004)
  7. Регіональної концепції  екологічної освіти і виховання 2012 року
  8. Національної стратегії з оздоровчої рухової активності в Україні на період до 2025 року "Рухова активність - здоровий спосіб життя - здорова нація"
  9. Концепція національно-патріотичного виховання дітей та молоді (наказ МОНУ від 16.06.2015 № 641)

Література

 Абетка класного керівника/ Упоряд. І. Рожнятовстка, В. Зоц. – К.: редакції загально педагогічних газет, 2003. – 128 с. – (Бібліотека «Шкільного світу»).

 Бех І.Д. Виховання особистості: Підручник / І.Д. Бех – К.: Либідь, 2008. – Либідь, 2008.

  Ванькович У. Студентське самоврядування в Україні / У. Ванькович. – К. : Молодіжна альтернатива, 2004. – 60 с.

Власова О.І. Педагогічна психологія / О. І. Власова. – К. : Либідь, 2005. – 400 с.

 Ділові папери в роботі органів самоврядування дітей та учнівської молоді: методичний посібник / автор-упоряд. Т.М. Доценко. – Біла Церква. 2009. – 240с.

 Доценко Т.М. Організаційно-правова база діяльності органів самоврядування дітей та учнівської молоді: методичний посібник . – Біла Церква, 2009. – 256 с

Єрмаков І.Г., Кириченко В.І., Ковганич Г.Г., Спіжева Д.В. Учнівське самоврядування: структура, зміст і концепція розвитку, проектна діяльність, досвід організації – Х.: Основа, 2008. – 112 с.

 Жуковський Я. Студентське самоврядування: гра чи дійсність [Електронний ресурс] / Я. Жуковський. – Режим доступу : http://www.osvita.org.ua

Караковский В. А. Стать человеком : общечеловеческие ценности – основа целостного учебно-воспитательного процесса / В. А. Караковский. – М.: Творческая педагогика, 1993. – 80 c.

 Каюмова О. Участь органів студентського самоврядування та їх об’єднань у формуванні та реалізації освітньої та молодіжної політики / О. Каюмова, Т. Яцків, Я. Хауляк. – Львів : Юриспруденція, 2008. – 176 с.

 Оржеховська В.М., Ковганич Г.Г. Учнівське самоврядування: пошук ефективних моделей і технологій: навч. Посібник. / В.М. Оржеховська , Г.Г. Ковганич – К.: ІПВ, 2007. – 234 с.

Палійчук О.М. Методика викладання християнської етики у початковій школі: навч.-метод. Посібник / О.М. Палійчук. – Чернівецький нац. ун-т, 2011, 240 с.

 Приходько М.І. Учнівське самоврядування в сучасному навчальному закладі.– Х.: Основа, 2008. – 176 с.

 Савченко О.Я. Виховний потенціал початкової освіти: посібник для вчителів і методистів початкового навчання / О.Я. Савченко. – 2-г вид., доповн., переробл. – К.:Богданова А.М., 2009.

 Сухарева Л.С. Батьківські збори в початковій школі / Л.С. Сухарева – Х.: Вид. група «Основа», 2007. – 144 с. (Серія «Класний керівник»).

Сухомлинська О. Концептуальні засади формування духовності особистості на основі християнських моральних цінностей / О. Сухомлинська // Шлях освіти. – 2002. – № 4. С. 13-18.

 Ткачева М. С. Педагогическая психология / М. С. Ткачева. – М. : Издательство Юрайт ; ИД Юрайт, 2010. – 191 с.

 Ягупов В.В. Педагогіка / В.В. Ягупов. – К. : Либідь, 2002. – 560 с.

 


Погода

Голосування

Яку оцінку Ви поставити за проведення осіннього балу

Online

На даний момент 77 гостей на сайті